Українські мистці в Західній Европі після 1945 року (Частина 8)

Із попереднього числа

Павло Лопата для “Нового Шляху-Українських Вістей“.

На цьому місці треба згадати про чотирьох мистців, а саме Роберта Лісовського, Василя Перебийноса, Ростислава Глувка та Галину Мазуренко, котрі поселилися в Англії.

Роберт Лісовський

Роберт Лісовський (29 грудня 1893-28 грудня 1982) – видатний графік, маляр і послідовник мистців Михайла Бойчука і Юрія Нарбута. В Англії перебував від 1947 до 1976 року. Ці життєві роки не були надто сприятливі для його нормальної мистецької творчості, тож приходилося йому тільки виконувати графічні праці на замовлення наших видавництв та установ. Чудовий майстер графічного мистецтва зробив багато ілюстрацій для обкладинок різних книжок, як наприклад: Леоніда Полтави “Українські баляди“, Париж, 1953; Василя Тирси “Несмертельна слава“, Лондон, 1953; Олекси Воропая “Пригоди Марка Чубатого“, Лондон, 1954; Степана Риндика “Лоґос“, Чікаґо, 1961; Артура Фурмана “Під прапором Бандери“, Лондон, 1964; Семена Левченка “За волю і державу“, Лондон, 1966; Марка Вовчка “Маруся“, Лондон, 1967; Миколи Вереса “В чужинних приплавах“, Лондон, 1967; Юрія Гривняка “Др. Іван Пулюй – винахідник проміння “Х“, Лондон, 1971; Святомира Фостуна “Над Галичем гримить“, Лондон, 1973; Богдана Бори “Твердь і ніжність“, Лондон, 1974; Ігоря Шанковського “Симоненко. Семантична студія“, Лондон, 1975 та для ряду інших. Р. Лісовський є автором численних заставок, емблем, фірмових друків, поштових марок, ілюстрацій для журналів СУМ і ПЛАСТ, графічних портретів генерала Романа Шухевича, поета і письменника Маркіяна Шашкевича, кількох екслібрісів, які завжди виготовляв дуже старанно, можна сказати, з великою посвятою та професійними знаннями графічного мистецтва. Лісовський створив свій власний шрифт українських букв і з незначними змінами вживав його у своїх працях. Його кириличні букви мають гнучкі і м’які лінії, інколи товсті, створені тільки тушшю. За свого життя в Англії в нього не було жодних виставок. У серпні 1976 р. переїхав жити до Женеви до своєї доньки Зої, біля якої проживав ще вісім років. У 1956-му році Роберта Лісовського відвідав маляр Мирон Левицький, який із зустрічі з ним у його майстерні написав репортаж і був опублікований на 19-ій і 20-ій сторінках журналу “Нові дні“ (жовтень, 1956). Окремі статті Володимира Поповича про Р. Лісовського були надрукованими в “Аванґарді“ (ч. 3-4, 1975) та “Нотатках з мистецтва“ (1984). До століття народження нашого відомого графіка появилися матеріяли Євстахії Шимчук та Романа Яціва? а також його книжка “Роберт Лісовський. Дух лінії“. (Дивись одну статтю Левка Хмельковського “Роберт Лісовський намалював журавля “Люфтганзи“, “Свобода“, 13 лютого 2015, і другу Павла Лопати “Нарбутівських ідей графік Роберт Лісовський“, “Гомін України“, 7 квітня 2008).

Василь Перебийніс

В селі Пузирках на Волині, 1 січня 1896 року, народився Василь Перебийніс. Від 1921 до весни 1926 року навчався в Краківській академії мистецтв. Після закінчення в ній студій раптово вирушив до Праги, звідтам через Відень, Венецію, Фльоренцію і Рим, пізної осені доїхав до Парижу. В столиці Франції займався розписами віль французьких багатіїв і фабрикантів, залізничних вокзалів, фасад всяких будинків, декорацій для фільмів, балетів, театральних і концертних залів, кінотеатральних фронтонів, нічних кабаретів, кав’ярень, павільйонів для різних міжнародних виставок та роботами над афішами, рисунками-проєктами пам’ятників та різними реклямами-ночами освітлених електиричним струменем. Під час появи німців у Парижі, Перебийніс потрапив до групи арештованих і вивезених ешелоном до Берліну, до табору за дроти, потім робітником до фабрики автомобілів. Коли радянські війська занимали місто, Перебийніс утік до Вайнмару, а звідтам переїхав до Ганноверу. На новому місці почав творчу працю, яка тривала лиш два роки, бо весною 1947 року, разом з дружиною Тетяною, переїхав до Великої Британії. Крім фізичної роботи та праці для добра української спільноти в Союзі Українців Великої Британії, знову взявся за пензель і фарби. Усе своє дозвілля він присвятив малярству, створивши цілу галерію нових картин. Про них повідомлялося в українській пресі, зокрема в газеті “Українська думка“ (Лондон, 1961). До кращих полотен мистця із циклю лондонських пейзажів можна згадати такі: “Берег над Темзою“, “Палата лордів у Голянд парку“, “Вхід до Голянд парку“, “В городі“, “Околиці м. Ковентрі“ та “Огороди“. Василь Перебийніс намалював кілька портретів, серед котрих вирізняються “Тетяна Перебийніс у народному строї“, “Тетяна Перебийніс за працею“, “Портрет Кріса Терлецького“ та “Портрет проф. д-ра А. Лукіяненка“. Проживши більшу частину свого життя поза Україною, Василь Перебийніс помер у Лондоні 1966 року. Цінний матеріял про нашого художника написали Марта Єнкала, поміщений на сторінках журналу “Мистецькі студії“, Львів, ч. 2-3, 1993 року та Лариса Амеліна, помістивши його на сторінках журналу “Образотворче мистецтво“, ч. 1, 2011 року. Важливим матеріялом про життя і творчу працю є 132 сторінкова монографія “Василь Перебийніс“ видана самим мистцем у Лондоні 1963 року, присвячену Україні і його дружині Тетяні Іванівній Перебийніс.

Ростислав Глувко

З життям у Лондоні пов’язана і мистецька діяльність маляра Ростислава Глувка. Маючи неповних 15 літ, його доля зв’язалася з польськими інтернованими вояками, що потрапили через Іран до Палестини. Звідтам Ростислав Олександрович перебрався до Англії. Там, у самому Лондоні, впродовж трьох років, навчався в мистецькому коледжі Гаммерсміт. Часто можна було його бачити в музеях, а також з ним зустрічатися з олівцем та паперами в руках на околицях Лондону. Із знанням графічного мистецтва почав робити ілюстарції для дитячого журналу “Юні друзі“ та деяких книжок. Але щоб прожити, був змушений працювати дизайнером у місцевій фірмі. Обдарований з природи талантом, із знанням візантійського іконопису та впливів модернізму на його твори, почав малювати ікони своєрідним до них підходом та технічними засобами. Експерименти йому вдавалися успішними. Більшість своїх ікон спрощував до ніби такого стилю, котрі виявлялися подібними до малюнків на склі. Картина “Козака несуть“, виконана яєчною темперою 1978 року, горизонтальної форми, за її розмірами, нагадує “плащаницю“. До серії творів релігійної тематики мистця Р. Глувка належать ще такі: “Пантократор“, “Богоматір з Христом“, “Ісус“, “Тайна вечеря“, “Адам і Єва“, “Борис і Гліб“, “Спаситель“, “Святий Павло“ та інші, ретельно стилізовані, позбуті строгих іконографічних канонів. Ростислав Глувко, народжений 8 травня 1927 року в місті Кременець, є автором композиційних картин історичного змісту “Мазепа“ та “Гетьман“, а також із зображенням старовинних архітектурних будівель з римських часів. Наш маляр був учасником групових художніх виставок у Лондоні, Манчестері, Брадфорді та в інших містах Англії та США. У тих самих містах, включно в Кінґстоні, відбулися його персональні виставки, переважно у 1980-их роках. 4 березня 1990-му році помер Р. Глувко в Лондоні, але його тіло спочило у рідному Кременці. Дечого іншого про мистецтво Р. Глувка можна довідатися із матеріялу, написаного проректором Львівської національної академії мистцтв Романом Яцівим і надрукованого в журналі “Образотворче мистецтво“, ч. 4, 2009 року.

Галина Мазуренко

Із згадкою про мисткиню Галю (Галину) Мазуренко, яка з 1923 року жила в Празі, а 1945 року, із наближенням совєтської армії до Чехословаччини добралася жити з двома дітьми до Англії, завершується цей монтаж для того, щоб імена всіх цих мистців, зрешту і авторів своїх згадок про них, не пішли в забуття. Отже, останні рядки цього матеріялу присвячуються надзвичайно талановитій жінці-поетесі, філософці, скульпторці та малярці, невідомій в Україні протягом ХХ століття – Галі Мазуренко, народженій 25 грудня 1901 року в Петербурзі. Участь в прямій боротьбі у складі стрілецької дивізії Армії УНР проти більшовиків 1918-1919 роках їй настільки пошкодили, що була змушена залишити Катеринослав, в якому, ранніми літами, вчилася у малярській школі Вячеслава Василевича Коренева, відомого імпресіоніста. Слідуючою зупинкою Галини виявилася Варшава і навчання в одному з університетів на скульптурному відділі. Здобуті в ньому початкові знання поглиблювала студіями в Берліні, а пізніше в Празі. У першому році її побуту в цьому місті Галя одружилася, прийнявши собі прізвище по чоловікові-Мазуренко-Равич. У другому році, в подружжі народилася донька Марина. Свідчить про це фотографія, взята під час шлюбу Зої з Равичів з Євгеном Маланюком 20 серпня 1925 р., в присутності подружжя Галі і Євгена Равичів, на руках якого спочиває їхня донечка Марина. Хіба дуже несприятливі умови для життя молодої сім’ї стали причиною на те, що Галя свою дитину віддала її матері Єлизаветі Мазуренко в Україну, яку 1937 року було розстріляно. Коли Г. Мазуренко виповнилося понад 90 років, щойно тоді довідалася про долю доньки Марини під чужим прізвищем. Про цю подію, читай статтю Мирослави Макаревич “Дорога терном поросла…“, поміщену в журналі “Сучасність“, з датою 1998 року, ч.1. Здібна до науки, охоча не лишатись позаду таких “пражан“, як Євгена Маланюка, Олеся Ольжича, Олени Теліги, Оксани Лятуринської, Наталії Лівицької-Холодної та інших осіб української інтелігенції, до якої входили професори різних високих шкіл в Празі, Галя Мазуренко захистила перший докторат навчаючись в Українському Педагогічному Інституті ім. М. Драгоманова (1929), а другий-в Українському Вільному Університеті (УВУ, 1944). Поруч цих закладів, Мазуренко вчилася також в Українській студії пластичного мистецтва. Як лекторка своїми знаннями ділилася із студентами, що навчалися на катедрі проф. Дмитра Антоновича. Із приходом більшовиків і арештами українців, Мазуренко перховувалася з дітьми в лісах Чехії, а потім Словаччини.

Лондонський період Галі Мазуренко почався важкою чорною роботою в друкарні і тривав до часу, коли стала працівницею в студії польського маляра Ш. Боґуна, а пізніше педагогом у мистецькому коледжі при Лондонському університеті. На початку 1970-их відмежувалася від літературно-поетичної діяльності і більш активно й інтенсивніше продовжувала присвячувати свій час малярству, скульптурі і графіці. Послуговувалася акварелями, пастелями і мішаною технікою. Такі її твори малого формату, як “Ранок“, “Веселка“, “Вечір“, “В саду“, “Ставок“, “Місяць“, “Зима“, “В Карпатах“, “Доріжка“, “Дерева в ночі“ та ряд других, є відзеркаленням постійної праці художниці та її містичного світогляду. За свого життя влаштувала чи не десять персональних виставок в Ісландії, Пакистані, США та у місті свого побуту, картини якої прикрасили неодні стіни хат та приватних збірок у світі. Малярка збагатила своїми ілюстраціями і кілька збірок своїх поетичних творів. Більш відома як художниця, а не поетеса, Галя Мазуренко прожила біля 77 років далеко за межами України, не забуваючи її історію, звичаї та побут. 27 травня 2000-го року вона померла в Лондоні, де і була похоронена на місцевому Гайґейтському кладовищі. (Більше про неї можна довідатися із матеріялу мистецтвзнавця Романа Яціва “Миттєвості в “калоші щастя“. Журнал “Дзвін“, ч. 11-12, 1992 р.).