Історія картин Тараса Григоровича Шевченка, створених 1847 року

Шевченко
Рисунок дітей князя Миколи Івановича Кейкуатова

Павло Лопата для Нового Шляху, Торонто.

За перші три місяці 1847 року, під час яких Тарас Григорович Шевченко другий раз подорожував по Україні, він намалював тільки сім картин. Новий рік зустрічав у Києві, а вже 9 січня Шевченко подався відвідати знайомих і приятелів у містечку Борзна Чернігівської губернії. Під Борзною на хуторі Забілівщина-Кукуріківщина гостював у Віктора Михайловича Забіли – українського поета, який народився 1808 року, а помер 1869-го. Тут Шевченко був гостем і в його сестри-поміщиці Надії Забіли. З родиною Забілих Тарас Григорович запізнався 1843 року в Качанівці, потім зустрічалися в Мойсівці в маєтку Тетяни Волховської.

Між 11-им і 22-им січня Шевченко виконав олівцем портрет Віктора. У ті ж самі дні, пербуваючи на хуторі Миколаїв, Шевченко зробив портрет Миколи Білозерського, а на хуторі Сорока з-під руки художника народилися два портрети тої ж самої Юлії Григорівни Сребдольської. У власниці цього хутора Шевченко бував не раз. За свідченнями Миколи Даниловича Білозерського, маляр створив два портрети господині, з яких один зберігається в Державному музеї ім. Тараса Шевченка в Києві. Виконаний на папері олівцем розмірами 25.8 х 19.7 см., на якому праворуч унизу видко чорнилом підпис автора і дату: “Т. Шевченко, 1847”.

З Березни Шевченко їздив у Седнів до Андрія Лизогуба – знайомого з весни 1846 року, який народився 1804 року, а помер 1864-го. В Седневі написав останню перед арештом поему “Осика”, що має назву і “Відьма”, до котрої зробив рисунок олівцем. Шевченко побував у Чернігові, але недовго. За чотири версти від Седнева, у сусідньому селі Бігачі, мешкав грузинського походження князь Микола Іванович Кейкуатов – поміщик і власник маєтків на Чернігівщині, з яким Шевченко познайомився в січні попереднього року на прийнятті у Тетяни Волховської. Той же грузин запросив до себе, щоб він намалював портрет його дітей і його дружини.

Кінцем березня він приїхав сюди і зразу взявся за роботу. Малював Шевченко трьох дітей Миколи від першого подружжя та княжну одночасно. Двох хлопчиків олівцем на аркуші паперу, зобразив сидячих за столом, посередині котрих стоїть їхня сестричка, ростом вища від своїх молодших братчиків. Портрет молодої красуні княгині цікавий тим більше, що створений олійними фарбами на полотні. Потрет княгині Кейкуатової, намальований на волі, вважається чудовим художнім твором з прекрасними якостями. Належить до найкращих портретів, близьких за манерою до портретів Карла Брюллова. Ліризм і чарівна гармонійність в ньому кольорів приваблюють око глядача. Світового рівня робота Шевченка – глибокого дослідника людської психіки, тим більше жіночої, майстерно намальована. Малював сеансами, приїздивши із Седнева до Бігача, інколи переночовуючи в одній із князівських спалень.

Автор картини дуже вдало передав внутрішній стан портретованої з допомогою продуманої системи кольорових акцентів, градацією тонованої гами, в якій світла взаємодія з темною підпорядкована чіткому зображенню округлості форм і плавності їх переходів. На овально-подовгувастому полотні розмірами 66.7 х 56.5 см. обличчя Кейкуатової легко повернене до світла, що блистить прозорістю, поетичністю та художньо-пластичною інтерпретацією. На полотні художник створив чітку гармонію переходу одного кольору в інший. Темно-синій колір сукні, чорне волосся і темно-оливкове тло портрета підкреслюють живучість лиця та зовнішній вигляд княгині. Вона замріяна, сумна, в якій бачимо смуток, печаль, журбу і горе. Таку красуню Шевченко описав у своїй поемі “Княжна”, написаної 1847 року в Орській фортеці, в яку поклав слова: “Невесело на світі жить, Коли нема кого любить. Отак і їй, одній-єдиній, Ще молодій моїй княгині, Красу і серце засушить, І марне згинуть в самотині…”.

Саму Кейкуатову вважається як другу дружину Миколи, тричі жонатого. А стала вона його жоною ось яким способом. Майбутня княгиня народилася 27 червня 1827 року в Седневі в родині Федора Бутовича. Охрестили її Катериною. На сімнадцятому році свого життя вона закінчила навчання в Одеському інституті шляхетних дівчат. Її мати, збідніла Марія Бутович, – вдова. Після смерті мужа Федора рішила із згодою своєї дочки красуні, яка тільки-що вийшла з інституту, видати заміж. І видала її за багатого вдівця, бридкого, гидкого, якого кріпаки поміж собою називали мордатого пана “Кекуватого”, а то й такого, що виглядав горбанем, широкомордим, надутим як жаба, кирпатим наче кіт, удвічі старшим за свою юну наречену, зате князя. Навіть Олександр Кониський-український письменник, один з перших біографів Шевченка, який написав хроніку його життя, зазначив: “Люди, які добре знали старого Кейкуатова, казали мені, що він був людина сувора, зовсім не гуманна і навіть жорстока до своїх кріпаків…”. Немало натерпілися й інші його близькі слуги, в тому числі і кучер, на прізвище Цибуля, у якого в чоло чубуком з люльки кидав-шпурляв багато разів, а то і в потилицю. Миколу Кейкуатова ще прозивали “Гугнявим” тому, бо часто вимовляв слова невиразно, нерозбірливо, говорив через ніс, тобто гугнявив. А це сталося з ним, згідно з чутками, після якоїсь, невідомої людям, хвороби. Отож, тепер знаємо, за якого виродка, зовнішньо потворного поміщика, недолюдка, віддала заміж свою красиву дочку Марія Яківна. Коли Катерині Федорівні було всього 20 років, тоді її малював художник. У її темно-карих очах скрита глибока печаль. І в мармурово-блідому обличчі, також скриті страждання, моральний і фізичний біль, мука, кохатись якій, не було з ким. Шевченко в портреті Катерини Федорівни Кейкуатової відобразив не тільки трагедію проданої “за копійчину” молодості, але й злидні кріпаків, паразитичне життя поміщиків, котрим дешевою ціною жертвою попадали в руки українські красуні, матері яких часто забували про неспокій, тривоги, хвилювання і страхіття своїх від народження рідних донечок.

На кінець варто додати, що Катерина Кейкуатова, яка померла 1848 року, народила перед своєю смертю доньку, якій також дано ім’я Катерина.

SHARE