Новий Шлях – Українські Вісті.
Іван Курок народився 1901 року в селі Біле Перемишлянського району, нині Львівської області. У ранньому віці (13-14 років), будучи сиротою, змушений був працювати та вчитися водночас. У 18 років служив в армії недавно проголошеної Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). У січні 19-го року відбулася злука – ЗУНР та УНР (Українська Народна Республіка) об'єдналися. Це тривало недовго. Імперська Польща, підтримана Антантою, накинулася на Західну Україну. Юний Курок, в рядах галицької армії, змагався проти польської агресії. Хлопці були погано озброєні, але контролювали західноукраїнські терени до травня. На жаль, Захід підтримував та постачав зброю Польщі. Водночас наближалися до кордону Західної України більшовики. З 48-ми молодих хлопців з Білого, які разом з 18-річним Курком змагалися за вільну Україну, лише троє, серед них Іван Курок, повернулися додому живими.
У 20-і роки Іван переїхав до Франції. Пан Курок ніколи не хотів покидати Україну. Переїхавши до Франції, завжди вважав себе українцем – до останніх своїх днів не приймав будь-якого іншого громадянства. Окупацію західної України Польщею, яку він боляче пережив, та потім окупацію нацистами та Радянським Союзом він вважав тимчасовими явищами.
У Франції, ставши індустріальним техніком та складальним майстром, в ньому кипіло інше – любов до мистецтва. Він почав спочатку різьбити з металу. То був перший період його різьбарської діяльності. Це тривало 25 років. Він різьбив ювелірні вироби, сокири, знаряддя, інструменти – молотки, зубила, різці, пилки, долота. Пан Курок також з нуля виробляв замки, особливо для дверей. Усе – ручна робота без допомоги електрики та без майстерні.
Купували в основному чужі французи, хоча були й замовлення від українців – канадка українського походження Романчич замовила великий мосяжний Тризуб. У 1934 вирізьбив оправу книги “Ляхоманія” відомого політика та діяча Микити Шаповала, на замовлення видавців.
Тризуби ручної роботи Івана Курка Світлина: Ю. Білінський
Перший винахід Івана Курка – запобіжний клапан. Це було у 50-х роках. Він вже тоді завоював собі високу репутацію. Ситуація склалася так: однієї ночі, коли ми всі спали, хтось стукає до дверей і шалено кричить: “Пане Курок, ходіть скоро, вони висадять у повітря парову машину!” Іван Курок швидко вбрався і з тим чоловіком побігли до задвору – за один кілометр від нашого дому. Там багато робітників, керівників та інженерів, що рухаються, розгублені коло парової машини, і самі не знають, як цю пару випустити. Гук, зойк, різні крики. Та з часом і з різними знаряддями та вміло роблячи всілякі маневри, Іван сам цю пару з машини випускає. І всі починають бити браво.
Справа на тім не скінчилася. Через кілька днів власники заводу стали вимагати винайти якийсь механізм для випуску пари. До Івана прийшли інженери з рольками паперу – він на скору руку подивився і рукою шурнув – всі папери полетіли в повітря. Він їм сказав, що ніяких планів не потребує і що попрацює та вигадає механізм, щоб цю пару випустити. І з часом винайшов такий клапан.
Усе було гаразд, але пішли чутки, що компанія продала якомусь американському підприємцеві патент на той клапан, а Іван Курок про це нічого не довідався і нічогісінько не одержав. Він був скромний та не шукав слави, його ціль була – тільки творити і гроші для нього не грали жодної ролі.
Ще один патент він здобув, винайшовши прилад для учнів різних реместв, локотрактор (тяговий прилад на рейці, пущений у хід термічним двигуном слабкої сили). Локотрактори існували, але не такі, що стоять на постійному місці. Локотрактор Івана Курка використовували різні фабрики в Європі понад 50 років, на ньому навчалася ремесла маса учнів-новаків – електротехніки, складальники, слюсарі, механіки, зварювальники та інші.
Тут треба коротко написати про діяльність Івана Курка під час другої світової війни. 6,000 українців у Франції були змушені воювати за Францію проти нацистів. Івана Курка спочатку змусили служити в польському батальйоні, бо французи вважали всіх українців, особливо галичан, поляками. Пан Курок затято французам пояснював що ні, він українець, і не служитиме з поляками, яких він вважав окупантами в рідній Галичині. У 1944 р., маючи вже 43 роки, Іван Курок, разом з молодими патріотично налаштованими українцями, створили український батальйон, який воював з нацистами. Пан Курок під час служби на півдні Франції закарбував Тризуб на скелі у містечку Пене. Ще раз хотів Курок підкреслити, що він – як і весь батальйон, є українцями. Досі цей Тризуб гравірований на цій скелі.
Повернувшись до своєї родини після війни, пан Курок продовжував різьбити з металу. Це тривало недовго – до середини 50-х, бо іскра та натхнення творити спонукало його на різьбу з дерева. З пня дерева різьбив рамки, свічники, католицькі та православні хрести, тарілки, касетки, музичні інструменти. Він вирізьбив 2 бандури з металевими окрасами. Одну продано музикантові паризького оркестру. У 1961 р. його нагороджено та визнано ремісником року у Франції. У кінці 60-х та у 70-х виробляв скрипки та навіть один контрабас. Що цікаво, усі інструменти звучали ідеально, хоча вироблені були без жодних ескізів чи планів.
Іван Курок з друзями
Курок – самоук, створював усе з сирого дерева своїми руками. Дерево, яке служило йому матеріалом – платан, дуже тверде – можна його порівнювати зі сталлю. Коли натякали йому, що електричні інструменти значно спрощують процес виготовлення таких шедеврів, Курок, маючи вже тоді 65 років, відхилив ідею, мовляв, виготовлює, різьбить без електрики, бо вимагає точності. Інструменти, якими він різьбив, самі були виготовлені та заточені п.Курком. Працював над своїми творами деколи місяцями.
Журнали та газети опублікували понад 30 статей про його майстерність. Мав виставки в різних західноєвропейських країнах та в Північній Америці. Коли помер пан Курок, французький Сенатор Юбер Мартен написав листа від імені французького сенату, де озвучив глибокі співчуття та описав геніальні здібності покійного українця. Підприємець-словенець п. Стан Петек, оглядаючи його твори, сказав: “То не є артист-майстер, це є геній!” Мер Герсеранжа п. Лотеле сказав: “Я об’їхав би цілу Францію, та ніде і ніколи не знайшов би такої людини з таким великим, золотим талантом”.
Статті про різьбярство Івана Курка вміщувалися в усіх українських діаспорних часописах, як рівно ж були візити в українські суботні школи Торонто, відвідини телевізійної програми, яку вів Юрій Клюфас у 1970-х роках.
Згадано його дуже скромно в біографічному довіднику “Мистецтво України”, Київ, 1997 р. Та він рівно ж увійшов у французьке видання “Annuaire National des Beaux Arts”, Paris, 1985 / “Національний щорічник красних мистецтв”, Париж, 1985 р. у двох секціях – французькій та англійській. Чимало статей у “L’Est Republicain” та у “Le Republicain Lorrain” з Франції.
Іван Курок – рідкісна людина. Він був великим патріотом – створив поза межами України чотири “Просвіти”, розповсюджував “Українське Слово” та “Новий Шлях”; воював двічі під українським стягом. Водночас він був людиною надзвичайного дару до мистецтва – створив багато винаходів і ручних робіт. Любов до свого ремества займала таке ж місце в серці пана Курка, як і любов до України. Він помер 1991-го року, будучи на папері українцем, маючи лише проїзний документ біженця, бо не хотів приймати громадянства будь-якої іншої держави.
За матеріалами Ігоря Курка, Торонто
Share on Social Media
