Іван Мазепа у творчості Тараса Шевченка

“Мазепа і Войнаровський” або ж “Допит полонених“. Т.Г. Шавченко, ескіз. За поемою К. Рилеева “Войнаровський”. http://www.t-shevchenko.name

Павло Лопата для НШ-УВ.

Чимало радянських істориків написали багато пасквільних та фальсифікаторських статтей про гетьмана Івана Мазепу (20. 3. 1644-21. 9. 1907), переважно у п’ятидесятих роках минулого століття. Велика кількість з них, свідомо заперечуючи правдиві історичні факти, згадували його як “ганебного зрадника, посіпака, запеклого ворога українського та російського народів, небезпечного для Російської імперії, який завдав великого лиха для України“. Зразу після смерті Івана Мазепи російський цар Петро І наказав російській церкві відлучити його від неї прокляттям, наложити на нього анатему. Таке “тавро зрадника“ над Мазепою тривало майже три століття.

Але його ім’ям і постаттю цікавилася чи не вся Европа, навіть ще за життя гетьмана, а незабаром й французькі учені, поети і письменники та інші творці світової культури. Уже 1731 року визначний французький поет і письменник Вольтер (Voltaire) видав свою книгу “Історія Карла ХІІ“, в якій торкнувся особи гетьмана Мазепи. Великий англійський поет Джордж-Ноел-Ґордон Байрон написав довшого змісту поему “Мазепа“, в якій розповів, головно, про захоплення Мазепи дружиною польського шляхтича та про помсту її чоловіка над ним.

Життя Івана Мазепи торкнулися і письменники Віктор-Марі Гюґо, Олександр Пушкін, Юліюс Словацький та кілька словацьких письменників: Ян Коллар, Павол Добшинський, Йонаш Заборський, Данієл Крман та інші діячі світової літератури.

До могутньої постаті видатного гетьмана звертався Тарас Шевченко як в малярській, так і в поетичній та публіцистичній спадщині. Про це свідчать декілька фрагментів. Не виключено, що Шевченко міг читати “Історію Русів“, що поширювалася в рукописах, “Історію Малої Росії“ Дмитра Бантиш-Каменського та “Історію Малоросії“ Миколи Маркевича, надруковану в п’яти томах в Москві у 1842-1843 роках, чи навіть поему “Полтава“ О. Пушкіна. Євген Гребінка був тим педагогом, який підтримував Шевченка матеріяльно. Він зайнявся його освітою, давав йому книжки до читання, передусім твори І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Л. Боровиковського, О. Бодянського та самого Гребінки.

При зустрічі Шевченка із Петром Селецьким у маєтку родини Рєпніних в Яготині восени 1843 року вони домовилися написати оперу “Мазепа“, але через розбіжність поглядів на мову і українство, їхній спільний задум не здійснився. Тарас Шевченко був свідомий того, що не весь український народ підтримував Мазепу як патріота і борця за незалежність України від російського царя Петра Першого. Знав і про те, скільки злоби було вилито на нього Стефаном Яворським (1658-1722), прихильником Мазепи а потім його очорнювачем, чи Феофаном Прокоповичем (1681-1736), прихильником гетьмана, який після його поразки став ганебником, називаючи Мазепу “новим Юдою“.

У своїх записках Шевченко залишив такі народні вислови про гетьмана: “проклятий Мазепа“, “превражий Мазепа“, “пропала Мазепина слава, навіки пропала…“. У 1842-му році Шевченко виконав ілюстрацію-композицію на історичну тему, під котрою, імовірно олівцем, Григорій Честахівський зробив напис “Умирає Мазепа“.

У 1845-1846-му роках Тарас Шевченко був співробітником Тимчасової археографічної комісії, під час якої мав можливість подорожувати місцями з історичними пам’ятками. Побувавши у Переяславі, він записав про те, що у місцевому монастирі зберігався дар гетьмана Мазепи – Євангеліє, з оправи якої точно переписав напис, коли воно було подароване, яким коштом і накладом видане. Про подібні дарунки Мазепи до різних храмів Шевченко занотував у Чернігові та селі Мохнатин, а про Переяславський Вознесенський собор у повісті “Близнюки“ він, між іншим написав “…Це соборний храм, чудової, витонченої архітектури, споруджений знаменитим Іваном Мазепою“. До другого з черги альбому 1846 року поет записав українську народну пісню “Під городом Солидоном Мазепа гуляє…“.

Серед постатей історичного життя України ім’я Мазепи виступає в поетичному творі Шевченка “Сон“, написаному 4 липня 1844 року в Петербурзі. До числа Шевченкових творів, в яких згадується образ Мазепи, є “Великий льох“, котрий написав у жовтні місяці в Миргороді 1845 року. Це також означає, наскільки Шевченкове знання про українського гетьмана, як незаперечної особи в історії України, котра вийшла на арену европейської політики за свойого життя, було добре вивчене, пов’язане з історичними подіями в минулому. Розуміння Шевченком величезного вкладу Мазепи у справу культурного і духовного відродження України, для реалізації якого він прагнув і чесно та свідомо настоював, вкладав до нього неабиякі свої кошти, недаремно любив згадувати гетьмана як справжнього українського державотворця. Немарно у цій же самій повісті “Близнюки“, Шевченко, переносившись думками на береги Дніпра, писав про те, як уявляв собі переяславські Божі храми, що серед чудової панорами блищалися при заході сонця позолотою, зокрема собор, збудований Мазепою.

З іменем Мазепи зустрічаємося і в поемі “Іржавець“, котру Шевченко написав під час заслання в Орській фортеці у другій половині 1847 року. Отож, історичні події за часів життя Мазепи, не переставали збуджувати в поета-арештанта емоції, пов’язані з діяльністю “сивого гетьмана, мов сови“ у таких містах як Полтава, Бендери та інших, головно у провінційному Батурині, який Мазепа перетворив на столицю.

На цьому місці слід згадати про акварельну роботу Шевченка “Марія“, намальовану 1842 році. Авторові цієї картини було тоді всього 28 років. Можна припускати, що поет був знайомий із змістом суперечливої поеми О. Пушкіна “Полтава“, навпроти котрої, Шевченко створив свій мистецький твір. На ньому зображено пробуджену молоду красуню, яка любила старого гетьмана, що своїми плянами і зусиллями прагнув визволити Україну з-під російського ярма, і на згадку про нього повісила собі в кімнаті на стіну портрети Хмельницького та Мазепи. Останньому художник присвятив чотири ескізи, котрими Шевченко намагався показати хворого гетьмана перед його смертю.

Того ж самого року Т.Г. Шевченко створив рисунок за мотивами поеми Кіндрата Рилєєва “Войнаровський“, надавши йому назву “Допит полонених“. На ньому зображено Мазепу, який сидить на землі біля шатра, стоїть Андрій Войнаровський й перед ними – двоє полонених. На цьому ж аркуші художник зробив образ Мазепи більш викінченим варіянтом до іншого незакінченого твору К. Рилєєва “Мазепа“.

SHARE