Оксана Левантович для Нового Шляху-Українських Вістей, Львів.
Люди різного віку та професій з різних куточків світу вже 16 років поспіль приїжджають назаняття Школи української мови та культури в УКУ. Серед них політологи, дипломати, історики, студенти та навіть школярі (за весь час існування Школи наймолодшому учаснику було 8 років, а найстаршому – 82 роки).
Тут вони вчать українську, подорожують країною, знайомляться з українцями, досліджують культуру, традиції – тобто повністю занурюються в середовище. Найважливіше правило для всіх – бути відкритим до спілкування та говорити українською.
Як усе починалося
Ідея Школи української мови та культури зародилася ще у 2002 році, коли до УКУ приїхала група студентів з Канади, які хотіли вивчати українську мову. Тоді Джефрі Вілз подумав, якщо є запит, то чому б не створити україномовну школу. Так народилася ідея, а вже за рік відбулася перша школа, яка тривала приблизно місяць.
На той час Назар Данилків, теперішній директор Школи, був ще студентом, а долучився до програми в 2005 році. Працював там репетитором та одночасно допомагав з організацією. У 2016 році Назар став директором Школи (до цього часу її очолював Роман Васьків, який сьогодні допомагає УКУ із США). За керівництва Назара Данилківа Школа розширила свою діяльність за рахунок нових програм (Карпатської програми, навчальних турів для організованих груп тощо) та видавничих, методичних та наукових проектів. Нині Школа продовжує зростати як кількісно, так і якісно.
У тому ж 2005 році до команди долучилася викладачка Мар’яна Бурак, яка в 2008 році стала академічною директоркою Школи. Ця посада була справді потрібною, адже кількість студентів, які до того ж мали різний рівень володіння українською, зростала, а частина з них брали участь у декількох школах поспіль. Тому природно виникла необхідність структурувати навчальний процес, урізноманітнити його та підлаштувати під потреби студентів.
Згодом, у 2010 році, команда Школи вирішила удосконалити навчальний матеріал, який викладачі самотужки розробляли впродовж років викладання на програмі, зробити його більш інтерактивним і водночас доступним для учасників із різним рівнем знання української та видати серію навчальних комплексів.
“Ми думали, що це не займе багато часу, адже в нас були всі необхідні напрацювання, які, як нам здавалося, потрібно було просто систематизувати, – каже Мар’яна Бурак, авторка першої частини комплексу. – Але, як виявилося, ці матеріали були лише маленькою частинкою того, з чого згодом сформували навчальний комплекс “Яблуко”. Роботи було дуже багато, і впродовж наступних 5 років ми працювали над укладанням, структуруванням, дизайном навчально-методичного комплексу, який тепер складається з підручника, зошита, ігрових додатків та аудіоматеріалів”.
Наступний виклик – пошук викладачів української, які володіли б сучасною методикою викладання іноземних мов. “На час заснування Школи української лінгводидактики практично не існувало, і нам довелось винаходити власні ноу-хау, опираючись на методику викладання англійської, – каже Мар’яна Бурак, яка також є досвідченою дипломованою викладачкою англійської мови. – На щастя, в перші роки існування програми з нами поділились власними розробками волонтери Корпусу Миру США, і це кардинально змінило наші погляди на свою мову, на структуру, на те, як можна подати і пояснити тему”.
Програма повного занурення
На Школу можуть потрапити всі охочі. Попередньо з потенційними учасниками проводять тест та співбесіду, щоб визначити рівень володіння українською, зрозуміти їхню мотивацію й індивідуальні побажання. Таким чином учасників ділять на групи початкового, середнього чи вищого рівня.
Хтось із них цільово хоче удосконалити письмову мову, хтось мовлення. З огляду на особисту мотивацію учасників, Школа намагається зробити вивчення мови максимально природним, контекстуальним, ситуативним. Це було б неможливо, якби вони відвідували звичайні мовні курси у своїх країнах.
“Ми намагаємося задовольнити індивідуальні потреби студентів, але водночас подаємо інформацію максимально живою мовою в контексті, – розповідає Мар’яна Бурак. – Дуже часто викладачі, окрім запланованих в рамках Школи екскурсій, влаштовують додаткові квести з конкретними завданнями, де студенти в реальних повсякденних ситуаціях мають виконати певні завдання, використовуючи українську. Також ми вчимося дуже практичних речей, як от виголошувати привітання та побажання, писати поштівки одне одному, торгуватися на базарі, купувати їжу, сувеніри, квитки”.
Особливо занурює у природне спілкування так звана “Карпатська програма”, яку пропонує Школа. Перші два тижні літнього семестру учасники проводять у Карпатах.
“Зранку до обіду вони мають заняття з української мови з професійними викладачами. У другій половині дня – екскурсії, вишколи, походи в гори, рафтинг… І саме в таких командних ситуаціях навчання інтенсивніше”, – каже Назар Данилків.
А от Мар’яна зізнається, що як академічний директор спершу не розуміла доцільності таких заходів як рафтинг на мовній програмі і дуже здивувалася, коли побачила реальну ефективність. “Це спрацювало, – каже викладачка. – Повторення одних і тих самих команд в екстремальних ситуаціях – дуже дієве. Після таких пригод слова “обережно”, “голова”, “ноги”, “направо”, “наліво” та багато інших знали студенти навіть найнижчого рівня”.
Відтак, “Карпатська програма” – це перше, що відрізняє Школу української мови та культури УКУ від інших подібних шкіл. Друга особливість – це репетиторство.
Викладачка української мови, авторка вищого рівня підручника “Яблуко” Олена Синчак розповідає докладніше:
“Окрім занять із викладачами, наші учасники мають окремі заняття з українськими студентами, з якими вони практикують мову, виконують завдання, читають, спілкуються. Попередньо ми проводимо співбесіду з потенційними студентами-репетиторами, а тим, кого обрали, розказуємо дещо про методику викладання, даємо настанови. Це добрий старт для студентів, частина з яких згодом долучається до Школи вже як викладачі і навіть стає співавторами наших підручників”.
Також на Школі викладають не лише українську мову, але й читають лекції з історії України, політології, економіки, розвитку комп’ютерної освіти й IT. І насправді, для викладачів існує чимало викликів, адже не можна викладати однаково для кожної групи.
“Спершу ти вивчаєш людей, їхні потреби, зацікавлення, мотивації і робиш все для того, щоб їм було комфортно працювати. І лише тоді, коли добре вивчив особливості групи, то дуже швидко готуєш заняття і ділишся з колегами тим, що працює, а що ні, – каже Олена Синчак. – Колись в університеті мене вчили, що спочатку треба вивчити правило, а потім відповідно до нього виконувати завдання. Коли до іноземця застосувати цей підхід, і сказати “вивчіть це правило, 20 винятків до нього, а потім зробіть вправи” – це не працює, натомість тільки через вивчення потреб і особливостей групи можна зрозуміти, як і в якій формі подавати матеріал”.
А щоб удосконалювати програму, організатори Школи по завершенню кожного тижня збирають відгуки студентів.
“В анкеті учасники заповнюють як академічну (якість і відповідність навчального матеріалу та його викладу), так і організаційну (проживання, харчування тощо) частини, – розповідає Назар Данилків. – Далі ми усе це аналізуємо і разом зі студентами спільно обговорюємо. Часто отримуємо від них багато порад про те, як можна вдосконалити школу”.
Які правила діють на Школі
Яка ж школа без правил. І перше правило на Школі української мови та культури – говорити українською мовою. Друге – середа – це день презентацій, коли всі групи готують виступи-презентації на конкретну тему, а опісля – обговорюють їх. Третє – кожної п’ятниці учасники пишуть тест за пройденим за тиждень матеріалом. Четверте правило – уже для працівників Школи – впродовж семестру зібрати письмові матеріали учасників і згодом опублікувати їх у спеціальній газеті.
“За семестр студенти подають свої письмові матеріали для підсумкового завдання. Тоді викладачі їх редагують, віддають макетувальникам, а ті вже роблять спеціальну газету. І лише на випускному вечорі учасники отримують її в подарунок і несподівано для себе знаходять там свої тексти. Це завжди дуже емоційний момент”, – каже Олена Синчак.
Хто вони – наші учасники
Вивчати українську в УКУ приїжджають люди різних професій та з різних куточків світу. Дуже багато дипломатів. За 16 років існування програми Школа навчала дипломатів із США, Канади, Польщі, Великобританії, Франції та Японії.
Крім того, стабільно на програму подається велике число істориків, політологів чи соціологів, які вивчають Східну Європу. “Так на цьогорічній програмі був фулбрайтівець, який досліджував історію євреїв під час Другої світової війни на теренах Закарпаття, а також студенти, що вивчали Голодомор та Геноцид і для дослідження їм потрібно було читати багато літератури чи архівних документів українською ”, – каже Мар’яна Бурак.
“А ще в нас багато перекладачів, як-от студент Роберт Чіпок, який перекладав вірші Івана Франка. Він був на Школі влітку 2016 року і відтоді впродовж трьох років продовжує вчити з нами мову по скайпу. Ще один наш студент, Данило Александр, є професійним перекладачем у Раді Європи і працює з офіційними документами. Також була перекладачка з ООН, яка народилася в Україні і вільно володіла українською, але після років життя в Британії вирішила вдосконалити свої знання”, – додає Назар Данилків.
Також є учасники, які навчаються на славістиці. Так в УКУ на програму приїжджали студенти з Колумбійського і Мічиганського університетів, США та Університету Монаша, Австралія. “Часто, окрім української вони вивчають й інші слов’янські мови, – каже Олена Синчак. – Це студенти високого рівня, вони дуже вмотивовані, творчі і, як правило, потрапляють одразу в дуже сильну групу”.
Ще один цікавий учасник – майбутній священик Алекс Бріцкі, який на програмі вже вшосте. Алекс працює за індивідуальною програмою, аналізує Святе Письмо та вчиться виголошувати проповіді.
Цікаво, що на Школу української мови та культури потрапляють учасники різного віку: наймолодшому студенту було вісім років, а найстаршому – вісімдесят два. Щодо останнього – то це отець Мануель із Португалії. Історія його захоплення українською дуже і дуже цікава.
“Почалося все з того, що отець Мануель поїхав у Великобританію вивчати англійську мову і там познайомився з двома монахинями-українками. І ось коли після навчання всі повернулися в свої країни, монахині вже з України надіслали отцеві вітальну листівку з Різдвом. На ній були зображені книги з кириличними написами. І раптом отцю Мануелю стало дуже прикро, що він не може прочитати їх. Ось і вся мотивація: “Я хочу знати, що там написано, тому я буду вивчати українську”, – розповідає Мар’яна Бурак, його колишня викладачка. – Відтоді отець двічі приїжджав на Школу в УКУ і обидва рази ставав беззаперечним улюбленцем групи. Студенти, зокрема молодого віку, просто обожнювали його і слухали з величезним задоволенням”.
Важливо, що після навчання на Школі учасники продовжують зустрічатися, спілкуватися та розповідати про навчання своїм друзям. Дехто з них зізнається, що у своїх університетах не завжди мають такий рівень викладання та умови для навчання, які є тут, в УКУ.
Share on Social Media
