Select Page

Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Freedom Heart Ukraine
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers

Київський Монументальний Простір І Шевченко

Jun 27, 2017 | Featured, Arts & Culture

Галина Костюк, для Нового Шляху, Торонто.

Чергову доповідь у Науковому Товаристві ім. Т. Шевченка виголосив д-р Сергій Біленький. Він запропонував присутнім тему “Київський монументальний простір і Шевченко”. Розпочала вечір голова НТШ, д-р Дарія Даревич. Професор Торонтського університету д-р Тарас Кознарський представив доповідача. Він сказав, що С. Біленький починав свій науковий шлях у Києві – вивчав історію, захистив кандидатську дисертацію. У Канаді захистив докторську дисертацію, яка стала книжкою “Драматичний націоналізм у Східній Європі…”. Викладав історію східної Європи у Львівському та Гарвардському університетах. В Україні видав у співавторстві монографію про Михайла Максимовича – першого ректора Київського університету. Був редактором, автором передмови збірника “Творення сучасної України: Костомаров, Антонович та Драгоманов в англійських перекладах”. На черзі книга – “Історія міста Києва з ХVІІІ ст. до першої російської революції 1905 р.”.

Д-р С. Біленький поставив мету розглянути, як проявлялася українська присутність у публічному просторі підросійського Києва і, зокрема, чи було місце Шевченкові у цьому просторі. Конкретніше – про київський пам’ятник. Пам’ятники – це мова простору. Зв’язок між історією і політикою відбувається у монументальному просторі. Через пам’ятники група людей намагається привласнити простір, показати, хто в місті господар. Доповідач запитав присутніх, які пам’ятники є у Торонто і що вони говорять про нас і про місто. Професор Ю. Даревич назвав пам’ятник на пошану героїв І-ї світової війни, а також ті, що відображають історію ріжних громад. Наше місто – еклектичне, багатокультурне. Пам’ятники у місті творять своєрідну монументальну граматику. У Києві до революції був своєрідний парадокс. Ми знаємо, що люди ріжних національностей мішалися у публічному просторі так само, як є тепер у Торонто. Але як поглянути на пам’ятники, то видно іншу картину – хто справді панував у місті. Д-р С. Біленький дав короткий огляд архітектури того часу. В Європі тоді панувала архітектурна еклектика. Та минуле, до якого зверталися київські архітектори і забудовники, являло саме собою проблему. Вулицям давали історичні назви – Ярославів Вал. Відбувалася навмисна історизація міста. Більшість тодішніх архітекторів були не киянами і не українцями. Для них місцеві естетичні традиції були невідомі і несуттєві. Найважливіші громадські будівлі, такі як червоний корпус Київського університету, створені у стилі російського класицизму. Перша гімназія, а тепер жовтий корпус університету передає естетику Миколи І – переслідувача Шевченка. Ці будівлі були створені або росіянами, або європейцями і були цілковито чужими для історичного Києва. Нео-ренесанс почав домінувати у громадській забудові в останні десятиліття ХІХ-го ст. Цей стиль був таким розповсюдженим, що його почали називати київським нео-ренесансом. В. Ніколаєв – один з найпродуктивніших архітекторів, головний архітектор міста 1870-х рр. Творив будівлі, які не мали нічого спільного з українським стилем. Найвиразнішою місцевою ознакою було використання жовтуватої цегли. Лише напередодні І-ї світової війни українська історична естетика знову виринула, але цього разу у парі з новим стилем, який прийшов з Європи – модерном.

Пам’ятники більшою мірою, ніж будівлі, служили виразниками національних наративів. У східній Європі поляки першими ввели моду на пам’ятники визначним історичним постатям у Львові і Кракові, щоби підкреслити польський характер цих міст. А що було в Києві? На початку ХХ-го ст. панівною мовою чи граматикою київських пам’ятників був імперський класицизм. Ця імперська граматика наголошувала роль російських володарів від Володимира аж до Олександра ІІ і була підважена новими образами, бо українці і росіяни намагалися націоналізувати публічний простір. І все ж таки знаки імперії панували у місті аж до кінця цієї імперії – до 1917-го року.

Колона Маґдебурзького права – присвячена Св. Володимиру. Вона апелювала до національної гордості київської громади, була збудована на кошти київських олігархів. Крім того, що колона вшановувала Маґдебурзьке право, вона також відзначала хрещення Руси. Пам’ятник сприяє не лише запам’ятовуванню чогось, а також і щось затирає. Наступний пам’ятник з’явився через п’ятдесят років і безпосередньо відзначав велич Св. Володимира. Цей монумент був профінансований російським урядом, який почав активно підтримувати культ князя Володимира. Пам’ятник репрезентував панівний наратив російської історії – Шевченко порівнював його з пожежною вежею.

Наступний пам’ятник став винятком з усього, що було створено до 1917-го року, бо був продуктом не держави, а громадянського суспільства, яке в образі графа О. Бобринського хотіло увічнити свої економічні успіхи. Він профінансував першу залізницю в Україні, заохочував виробництво цукру. Зараз на його місці – Щорс – радянський герой. Це була єдина статуя у Києві, яка уславлювала приватного діяча. Цим пам’ятником місцева буржуазія святкувала свої успіхи і надії, та цей оптимізм виявився короткотривалим – у Києві космополітична буржуазія не розвинулася у ліберальний клас, як це сталося в інших містах Європи.

Мабуть, найбільш контроверсійним виявився проект пам’ятника Б. Хмельницькому. Процес збору коштів тривав 30-40 років. Цей пам’ятник надовго залишався єдиним виявом присутности українців у підросійському просторі. Автором проекту був відомий російський скульптор Мікешин. Цар сприйняв цей проект як несмак і провокацію. Було встановлено ще два пам’ятники у Києві – царям Миколі І та Олександру ІІ. У 1939 р. на п’єдесталі пам’ятника Миколі І було встановлено скульптурне зображення Т. Шевченка. Це була іронічна помста. Проблема полягала в тому, що панував сталінізм. Насправді простір приховував більше, ніж показував.

Місцеві монархісти хотіли заповнити київський простір пам’ятниками російським царям. Всі вони мали постати у центрі історичного Києва. Але це не здійснилося.

Перший пам’ятник Шевченку з’явився у Харкові у приватній садибі Алчевських. У публічному просторі перший пам’ятник Шевченку поставили у с. Винники. У 1902 р. невеличкі бюсти Шевченка і Гоголя з’явилися на фасаді Троїцького народного будинку, який був спільним українсько-єврейським проектом.

Наприкінці існування імперії у київському публічному просторі панував візуальний знак імперії. Таким чином Київ не відрізнявся від решти російських міст. Пам’ятник Хмельницькому був профінансований російським урядом і символізував українсько-російську єдність. Пізніше українцям удалося привласнити цей пам’ятник на символічному рівні. Парадоксально, навіть Варшава мала більше ознак української присутности, ніж Київ. До 1917-го р. російські націоналісти контролювали публічний простір у Києві. Це робило українців, поляків і євреїв невидимими. На 1917 р. усе, чого українці досягли у публічному просторі, вказувало на силу і надії, які українці мали у сфері політичної культури.

Доповідь була сприйнята з інтересом і викликала цікаву дискусію.

Share on Social Media

Announcement
Pace Law Firm
2/10 Years of War
Borsch

Events will be approved within 2 business days after submission. Please contact us if you have any questions.

Manage Subsctiption

Check your subscription status, expiry dates, billing and shipping address, and more in your subscription account.