“Козака Мамая“ намальовано кілька десяток тисяч

Павло Лопата для Нового Шляху – Українських Вістей.

Мотив “Козак Мамай“ вважається досить давнім. Його початки сягають раннього середньовіччя, а то й поганських часів. Але канонізувався у ментальності українців він у середині 17 століття. Тоді в Україні розпочалася війна проти польського поневолення. Народ України часів козаччини носив козака Мамая у своїй душі, у свойому серці як символ поколінь. Йому з ним жити було легше під час буремного періоду в Україні. Еволюція композиції “Козак Мамай“ має багатовікову історію, пов’язана з далеким Сходом та індоевропейським середовищем. Постать козака Мамая, козака-бандуриста, козака-“характерника“, створювали народні майстри на стінах сільських хат, на шафах, скринях, на кахлях, посуді, навіть на дверях і вуликах, але найчастіше на паперових картонах та полотнах. Майже у кожній українській обителі висіли навіть дві-три картини із зображенням “Козака – душі правдивої“, до яких згодом додавалися портрети Тараса Шевченка та образи різних релігійних святих.

Центральна Україна дала українській культурі національного героя-козака, соціально-психологічний тип запорожця, який віддзеркалює козацький побут 17-18 століть, а також козацький фольклор. Картини ці, створені у стилі наївного примитивізму, зображають переважно козака Мамая, що сидить по-турецькому, підібгавши ноги по-східному, з люлькою та бандурою, та поруч з конем, прив’язаним до списа або дерева, на гілках якого розвішано зброю козака, передусім шаблю різного виду. Усі намальовані на тлі пейзажу. На землі біля козака лежать лук, рушниця або пістолет, порохівниця, сагайдак, а збоку пляшка і чарка. Часто народні умільці на картини додавали тексти віршів, досить розбірливі та легко читабельні: “Славний козак на натуру, добре грає на бандуру“, або “Шапка моя сибірка, на боці в неї дірка, коли б мені ляха обідрати, щоб сю шапку полатати“.

Багато таємниць скривають в собі картини козака Мамая, виконані в досить високій живописній техніці, на яких якісно намальовано козацький одяг та інші козацькі атрибути. Величезне число картин, що збереглися до наших часів із зображенням Мамаїв, створено досі багатьма невідомими майстрами живопису. Вони зберігаються в багатьох музеях України, та найбільше – у Києві та Дніпропетровському (тепер Дніпровському) історичному музеї. Досліджувати історію народних картин “Козак Мамай“ довелось багатьом українським історикам та мистецтвознавцям. Одним з перших був Данило Щербаківський (“Сяйво”, 1913), а за ним слідували: Дмитро Яворницький, Юрій Шилов, Платон Білецький, Володимир Єфимов, Тетяна Марченко, Станіслав Бушак та ряд інших. Всі вищенаведені стверджували, що “Козак Мамай“ була “картиною-символом“ з “іконографічним зображенням“, “картиною сакральною“, “емблемою певного таємного чоловічо-запорізького союзу“, “типовим зразком барокової художньої думки“.

До списку тих майстрів та ремісників, які займалися крім іконопису світською тематикою в малярстві, належить Федір Стовбуненко (1864-1933), народжений в селі Остап’є на Полтавщині. Він є автором кількох варіантів “Козака Мамая“ та “Козака-бандуриста“, створених 1890-их та 1920-их роках, що зберігаються у Полтавському художньому музеї. Давид Бурлюк (1882-1967), художник-футурист, також звернувся до теми Мамая, намалювавши його олією на полотні 1916 року. Цей його твір зберігається в художньому музею міста Уфа. Вишуканого своїми графічними лініями Мамая зобразив художник Юрій Нарбут 1919 року, якого цей твір було поміщено на титульній сторінці збірки віршів Володимира Нарбута “Аллилуя“. До Мамаїв-гайдамацьких ватажків звернувся маляр Тимофій Калинський, який кінцем 1780-их років виконав біля 30 великих акварелей із зображенням козаків-запорожців, серед котрих вирізняються постаті, схожі до Мамаїв, сидячих на землі. До 176 підписаних малюнків тушшю, належать кілька маляреві Грицьку Маляренку, присвячених козаку-бандуристу, який працював у майстерні Києво-Печерської лаври у середині 1700-х років.

У 1917-му році в Петрограді появилася серія листівок старанням Українського літературно-художнього товариства, призначена українським воїнам, де на одній зображено козака Мамая художником Олександром Литвиненком. Поштівка оздоблена жовто-синьою стрічкою й над нею з написом “Слава Україні!“ та трьома строфами з послання “І мертвим, і живим…“ Т. Шевченка, каліграфічно вміщених внизу листівки.

Під час радянської влади в Україні, “Мамаї“ вважалися явищем, пов’язаним з “буржуазним націоналізмом“, тож такі картини знищували, а то й забороняли їх репродукувати. Але настільки композиції козаків Мамаїв жили серед українського народу, то й художники, які зверталися до подій з історії України, створювали свої окремі картини з назвами “Козак Мамай“ або “Козак-бандурист“. Було відомо, що традиція зображення таких співаків-бандуристів на українських степах сягала скіфських часів, то і в новітніх часах ця традиція не покидала різних мистців, графіків та скульпторів. Мистець Святослав Гординський, здобувши мистецьку науку в школі Олекси Новаківського у Львові, почав виразно творити картини з світлотіньовими кольороподілами. Найбільш відповідні цьому появилися його такі твори: “Легінь з файкою“, “Гуцулка з жовтим глечиком“ та “Козак Мамай“ (гуаш, 1928-1929). Скульптурний твір “Козак Мамай“ створив Дмитро Крвавич (майоліка, 1959). Того ж самого героя викарбував у латуні також львівський скульптор Михайло Лозинський. На одній із своїх сувенірних таць, Неллі Ісупова, художниця кераміки, на основі народних форм вдало передала постать Мамая кольоровими поливами. В оточенні вінницьких барвистих вишиваних рушників та одягу, декоративних килимів, розмаїтістю мальованого гончарства та яскравих розписів стін у різних оселях, виростав і формувався маляр Петро Ганжа, народжений 1939 р. в с. Жорнище. Своїми розписами на порцелянових тарелях він воскресив “Роксолану“, “Енея“, “Козака Мамая“ та багато інших знаних історичних особистостей, навколо котрих додавав рослинно-квіткові мотиви. Відомий живописець Микола Кристопчук, нар. 1934 р. в с. Застав’я Рівненської області, під впливом народної картини “Козак Мамай“ створив твір “Козак Мамай і чужа молодиця“ (1968).

Свого часу Валентин Задорожний (нар. 1921 р.) запропонував українським художникам звертатися до “Мамая в образі якого є простота, ясність, виразність, зрозумілість і читабельність…“. На його звернення відгукнулося чимало мистців, які дійсно створили прекрасні твори за прикладами “Мамаїв“. Були це такі: Юрій Логвин, Феодосій Гуменюк, Олеся Федько, Зореслава Грушовець, Павло Волик, Тарас Більчук, Євгенія Бондаренко, В’ячеслав Гутиря, Володимир Наконечний, Охрім Кравченко, Андрій Сухорський, Л. Панченко, П. Маркович, О. Скоп та багато інших. Згадавши останнього на ім’я і прізвище – Орест Скоп, то варто згадати про те, що образ козака Мамая молодий львівський мистець почав звеличувати на початку 1990 років, коли він довідався про трагедію українських 337 кобзарів і лірників та їхніх проводирів, розстріляних за наказом Й. Сталіна у грудні 1934 р. на околиці села Козача Лопань, близько Харкова. Понад 25 років О. Скоп працював над циклом Мамаїв, якого 23 картини було представлено на виставці в приміщенні Українського музею в Нью-Йорку, що тривала від 11 червня до 4 вересня 2016 року.

Після Другої світової війни з України через країни Західної Европи розлетілися на всі чотири сторони світу українські мистці. Влаштувавшись хто де зміг, вони не покидали пензлі із своїх рук. Творчою працею осягали неабияких успіхів. З любов’ю до української історії, літератури, обрядів, звичаїв, народної творчості, до сакрального мистецтва й зокрема до образу “Козака Мамая“, звернулися такі мистці: Микола Бутович, Борис Крюків, Галина Мазепа, Надія Сомко, Едвард Козак, Шонк Русич й тричі автор цієї статті. Кожен з них, наприклад, готуючись до виставок у різні повоєнні роки на еміграції, створили своїх Мамаїв по-своєму, і в їхній притаманній техніці виконання.

SHARE