Павло Лопата для НШ-УВ, Торонто.
Раннім ранком недільного дня, 27 вересня 1992 року, в нью-йоркській лікарні Стейтен Айленд помер один з останніх метрів українського мистецтва ХХ століття Михайло Мороз. До плеяди тих метрів-сучасників
М. Мороза належали мистці: Петро Андрусів (1906-1981), Микола Бутович (1895-1961), Яків Гніздовський (1915-1985), Олекса Грищенко (1883-1977), Олександер Архипенко (1887-1964), Іван Кейван (1909-1992), Едвард Козак (1902-1992), Петро Мегик (1899-1992), Святослав Гординський (1906-1993), Михайло Черешньовський (1913-1994), Михайло Дмитренко (1908-1997, Петро Холодний молодший (1902-1990) та інші, що відійшли у засвіти раніше М. Мороза, та ще інші, що прожили на два-три та кілька років після відходу у вічність М. Мороза.
Про Смерть М. Мороза сповіщали некрологами різні газети української діяспори. Раптово, коли перестало битися серце після тяжкої недуги, сумом охопила ця вістка не тільки його дружину Ірину та сина Ігоря, але й майже усю українську спільноту в Америці, Канаді та деінде. Насправді, тоді відійшла у вічність людина Богом обдарована не тільки прегарним голосом, але й великим, особливо, мистецьким талантом. Один із незвичайно плодовитих у своїй мистецькій творчості, відійшовши у засвіти, залишив по собі тисячі картин, з яких частина опинилася в українських музеях, галеріях та приватних збірках різних колекціонерів образотворчого мистецтва.
З великої літери Мистець-художник був широковідомим не лише в українській громаді, але також в ширшій американській. За свої твори здобув ряд відзначень та нагород.
Похоронні обряди з тлінними останками покійного відбулися в середу, 30 вересня, з похоронного заведення Петра Яреми в Нью-Йорку до церкви св. Юра, й опісля, на український православний цвинтар св. Андрія Первозванного в Савт Бавнд-Бруку, Нью-Джерзі. Блаженної пам’яті мистець творчо працював майже до останніх днів свойого життя, з якого більшу частину прожив у США, де із своєю вірною дружиною Іриною, з дому Гаврищук, одружився у Космачі 1941 року. У домі подружжя в Америці Михайло створив галерію цінних картин та окрему кімнату, присвятивши її Митрополитові Андрію Шептицькому. До речі, одержавши стипендію від Кир Андрея, Мороз виїхав у 1928-му році до Парижу для поглиблення своїх мистецьких студій, розпочатих 1923 р. в Мистецькій школі Олекси Новаківського.
Михайло Мороз народився 7 липня 1904 р. в селі Пліхів, Бережанського повіту, Тернопільської області, а вже двадцятитрирічним, 1927 року, закінчив згадану школу, провчившись у ній повних чотири роки. Після дворічного курсу студій з монументального мистецтва в ділянці фрескового розпису в Парижі, Мороз повернувся до Львова. Скориставши з нагоди, із своїм професором О. Наваківським здійснив подорож до Італії 1931 року. З 1932-го, аж до початку другої світової війни 1939 року, маляр жив у Львові, а саме, на Свято-Юрській горі, і тільки влітку виїжджав на рідну Бережанщину а то й у гори Карпати, зокрема на Гуцульщину. Там він малював Космацькі гори, їх мешканців та народні звичаї гуцулів.
Перша виставка картин М. Мороза відбулася у Львові 1925 р., коли був студентом школи Новаківського. Згодом брав участь у щорічних виставках учнів тієї ж школи, а з 1932 року під назвою “Гурток Українських Пластиків“ (РУБ) та на виставках “Українського Товариства Прихильників Мистецтва“ (УТПМ). Про одну з тих виставок, улаштованої заходами Наукового Товариства ім. Шевченка (НТШ) та УТПМ у Львові, що тривала від 4 грудня до 17 січня 1932 року,
І. Федорович-Малицька написала: “…На першому місці стоять Новаківці з їхнім знаменитим учителем. Між ними не від нині звертає на себе увагу М. Мороз, в підході та техніці найбільш зближений до нашого великого мистця. Вже на попередній виставці кілька невеликих форматом гуцульських церков з живою нотою святочно вбраного населення здобуло загальне признання. Мотив цей находимо також в його попередніх експонатах-двох більших, під назвою “Празник в Космачі“ та одному меншому без числа і назви. Нахил кількаразового опрацьовання одного сюжету Мороз також прийняв від свойого вчителя. Це знаменита метода, яка позволяє основно зазнайомитись з характером предмету та вглиблюватись у ріжні можності інтерпретації та вислову. Найменша форматом церковця – найкраща. Окрім того виставив Мороз шість водяних студій, споміж яких два водопади передають на диво вірно стихійну красу прозорої гірської води, що піниться над перепонами. “Портретна студія“ малого формату (мати артиста) є гарний зразок совісної техніки та доброго смаку. “Церква Св. Юра“ разить ясно-солодкавим кольоритом, що перечить енерґетично-динамічному опрацьовані форми, і надмірно грубо наложеними фарбами. Головні риси Морозового артистичного обличчя – досить теплий живий кольорит і смілі, нераз химерні мазки, що поривають стихійною, непідробленою динамікою. Він реаліст-імпресіоніст, подібно як Новаківський, але не вільно йому закидувати наслідування свойого вчителя. Малюнки його надто щирі щоб бути “позиченими“. На цьому місці треба згадати, що на цій виставці 14 картин репрезентувало нашого маляра.
Без сумніву треба погодитися із словами І. Малицької. Такі сукупні її думки про М. Мороза влучно охарактеризували його тоді, бо його техніка пастозного нашаровування фарб, часто мастехіном, його безперервне шукання щораз нових розв’язок того ж самого сюжету в природі, його контрасти теплих тонів, його потяг до зображень Кетсильських гір в Америці, стихійних гірських озер, гірських водоспадів, гірських симфоній, гірських експресій, дерев’яної Гантерської церковці та церкви на Союзівці, і тих же гуцулів і гуцулок тощо, вже по приїзді до Америки 1949 року, назавжди лишилися дуже помітними у його мистецькій творчості, що стала цінною скарбницею для українського мистецтва.
Share on Social Media
