Вічная пам’ять: Михайло Цибульський

Михайло Цибульський

Ділимось сумною вісткою,
що 30 січня 2017 р. відійшов у вічність

Михайло Цибульський

Михайло народився в селі Стара Ягільниця, на Чортківщині, 8 вересня, 1922 р. Він був старшим сином Івана Цибульського та Іванни Захарчук – вчителів в сільській народній школі. Молодший брат Євген був членом українських військових сил і загинув під час другої світової війни. Михайло студіював інженерію у Львівській Політехніці, а після виїзду до Австрії, у Політехніці в Ґраці. Після приїзду до Канади, закінчив інженерію з відзначенням в Торонтському університеті (в 1954 р.). Відтак, працював як інженер у компанії Маssey-Harris, а від 1970 до 1987 р. в Ontario Hydro, у відділі нуклеарних електростанцій.

Михайло одружився з Дарією Бриґідер в 1953 р. Він був чудовим мужем для покійної Дарії, та дуже добрим батьком для своїх дітей Андрія (Дарія), Мирона (Марійка) і Ярини (Джим). У Михайла є п’ятеро внуків – Марта, Анна, Олександер, Катерина і Максим.

Михайло був активним у громаді. Від 1950-их років аж до смерті, виконував різні ролі у Свято-Миколаївській парафії і школі. Наприклад, брав активну участь в будівництві Свято-Миколаївської школи і провадив церковною адміністрацією. Ці праці виконував з великим задоволенням і почуттям обов’язку. Михайло також брав активну участь у Товаристві Українських Інженерів Канади. Він відіграв важливу роль у виданні книг і відео іконографії Свято-Миколаївської церкви, документальної книги про діяльність українських інженерів, та трьох публікацій про митрополита Андрея Шептицького.

Михайло був відданий своїй сім’ї. Він допомагав дітям здобути освіту і видатне професійне звання, а також моральні цінності. Він був щедрий і жертвенний. Михайло вмів дотепно пожартувати, та завжди був енергійний і оптиміст. Він мав велике почуття справедливості, все дивився вперед і планував на майбутнє. Михайло уважав, що якщо хтось працює, то завжди відкриються можливості і можна буде досягнути успіхів.

Ми молимося, “…щоб Господь Бог оселив його в місці світлому, місці квітучому, де немає ні сліз, ні печалі, ні зітхання, лише життя безконечне”.

Вічна йому пам’ять