Не стало їх серед живих 1970 року Частина 2

Антон Малюца

Павло Лопата для “Нового Шляху-Українських Вістей“.

Із попереднього числа.

На початку 1950 р., О. Лятуринська приїхала до Міннеаполісу, де почала працювати у швейній фабриці дитячого одягу “Супак енд Сонс“. Через важкі умови роботи і глухоту вона покинула працю і перейшла на допомогу стейтової суспільної опіки, від якої, своєю скромністю, залишаючись частково у своєму світі, відмовилась. Після смерті Оксани Лятуринської її тіло було спалене і тлінні останки перевезено на цвинтар до Бавнд-Бруку, Нью-Джерзі. Кілька тижнів лишилося, щоб її помешкання було звільнено. Оксана Дмитрівна Соловей, котра, до речі, мені особисто допомогла нав’язати контакти з співвласницею “Градчанської ґалерії Йозефа Калоуска“ Світланою Калоусек з дому Шлепецька в Празі, де таки відбулася персональна виставка моїх картин 1997 р., та Тоня Кулик, мистець Михайло Михалевич і його дружина Ніна, у спеці понад 35 степенів Цельсія, піднялися упорядкувати величезну купу паперів, вирізок з газет і журналів, листів та інших речей покійної Оксани Лятуринської. Старанням Організації Українок Канади відділ Торонто-місто, 1983 р. появилася 813-сторінкове видання “Зібрані твори“ Оксани Лятуринської, а через три роки пізніше, 1986 р., побачила світ книжка “Великодній передзвін. Писанки і поезії Оксани Лятуринської“. Над її виданням працювала редакційна колегія: Оксана Бризгун-Соколик, Ніна Мудрик-Мриц, Оксана Соловей, Ліда Палій та Адріян Заброварний.

Так вже буває, що в історії українського мистецтва і не тільки в мистецтві, але і в історії, літературі, поезії тощо, згадуються імена найчастіше після їхньої смерті. Не зовсім так це стосується Антона Малюци, народженого 2 лютого 1908 року на Збаражчині. Ще за його життя вісткою появилася критика на його картину-портрет “Ярослав Мудрий“, що появилася в першому номері ж. “Мистецтво“ з 1936 р., львівського органу АНУМ. В альманасі “Карби“ з 1933 р., котрий появився з нагоди 10-ліття від заснування школи мистця Олекси Новаківського у Львові, було згадано ім’я А. Малюци як його учня, а також як члена Українського мистецького товариства “РУБ“-групи молодих українських малярів, учнів Новаківського, як рівнож і тоді, коли він брав участь у виставках у Львові 1931, 1933 і 1935-го роках. До згаданого альманаху Малюца написав окрему статтю “Самостійність національного мистецтва“ (1933). А коли писали Святослав Гординський і Григорій Смольський відгуки про декотрі виставки учнів школи, не змогли не згадати ім’я Малюци. У період перебування у таборах переміщених осіб в Австрії або Німеччини у 1945-1950-их роках, нам відомо, що ім’я Малюци наведено як одного з присутніх на засіданні Ширших Зборів Управи УСОМ, здійснених 16-17 вересня 1947 року. У виданні першого номера альманаху “Українське мистецтво“ поміщено його статтю “Народне мистецтво чи мистецький промисел?“. Картини Антона Малюци залучено до вистави мистецької творчості, організованої в Мюнхені в січні 1947 р., та в Нюрнберґу в квітні 1947 року. Картину маляра “Стара дзвіниця“ поміщено у другому номері альманаху “Українське мистецтво“ (1947). У шістнадцяти рядках мистець Юрій Соловій навів характеристику творів Малюци, надрукованих у ж. “Арка“ (Мюнхен, ч. 3-4, 1948). З ім’ям нашого маляра зустрічаємося на сторінках журналів “Нотатки з мистецтва“ ч. 1, стор. 43; ч. 2, стор. 48; ч. 3, стор. 62; ч. 6, стор. 65 та в інших номерах, як рівнож у ч. 11, стор. 58, на котрій поміщено короткий некролог з нагоди його смерті. Потім короткі, проте промовисті статті Антону Малюці присвятив той же Юрій Соловій. Першу з них надруковано в Мюнхені в газеті “Сучасна Україна“ з датою 4 квітня 1954 р., а другу, вже посмертну, у жовтневому номері журналу “Сучасність“ (Мюнхен, 1970). Технікою дереворізу Антон виконав роботу під назвою “Великдень на Гуцульщині“. Цей твір є одним з кращих зразків даного жанру, поміщений на 73-ій сторінці “Календарі-альманаху “Відродження“ на 1971 рік“ (Буенос-Айрес, Аргентина). Наукове Товариство ім. Шевченка в діяспорі посприяло у виданні статтей, промов й оглядів маляра Петра Андрусіва “Мистецтво-найміцніша зброя“ (том 57, 1987). Шість разів він навів ім’я і прізвище А. Малюци, згадавши його як викладача курсів образотворчого мистецтва в Літературно-Мистецькому Клюбі в Нью-Йорку. Не зміг не назвати “маляра і ґравера тонкої культури“ автор свого матеріялу “Українські мистці поза Батьківщиною“ Іван Кейван (Едмонтон-Монреаль, 1996) а також Любов Волошин у довшого змісту статті “Українська Академія Мистецтв у Львові“ (ж. “Образотворче мистецтво“, Київ, ч. 1, 2001). Ім’я Малюци вписане до четвертого тому “Енциклопедії Українознавства“ з 1962 р. та до другого тому “Енциклопедії української діяспори“ (Нью-Йорк-Чікаґо, 2009). В алфавітному порядку, наведеному в книжці Галини Стельмащук “Українські митці у світі“, що вийшла 2013 р. у Львові, представлено біографічні дані А. Малюци та біля сорок років його мистецької діяльності. Маючи лишень 62 роки, упокоївся в Асторії, Н.Й., а похований на цвинтарі св. Андрія в Савт Бавнд Брук. Не стало серед живих Малюци, того Малюци, тонкого мистецтвознавця, рідкісного ерудита в питаннях української культури, автора статтей, одної з котрих згадати мені припало на думку під назвою “Архипенко і українське мистецтво“, надрукованої в недільному випуску газети “Свобода“, ч. 22 з 1952 року. З опублікованого “Комунікату АДУК“ (Асоціяція Діячів Української Культури) з 1966 р. довідуємося про його членство, в рядах якого був активним проф. А. Малюца. За словами мистця Володимира Ласовського, він “був одним з перших співзасновників її першого Відділу в Нью-Йорку й одним з найбільших її ентузіястів“. З відходом у засвіти Малюци, не стало палкого патріота, який жив усім собою для Батьківщини, своєї рідної, присвятивши їй своє мистецтво. Як громадський діяч крокував упродовж цілого свого свідомого життя, керуючись, приблизно, таким девізом: “Моя Україна – це тяглий, містерійний процес поставання і кристалізації духових якостей від Трипілля до сьогодні, заєдно формуючи національні особливості, ніким і нічим не здолані, кристалізації і синтезування прекрасного родовища всіх моральних і етичних прикмет мойого народу, ніким і нічим не здоланих“. Маляр належав до членства Об’єднання Мистців Українців Америки (ОМУА), яке організувало виставки різних творів у приміщенні Українського Літературно-Мистецького Клюбу в Нью-Йорку. До 13-ої з черги виставки праць цього Об’єднання долучився Антон Малюца. Найбільш відомий мистець своїм циклом “Страхіття“, до котрого ввійшло 15 образів-рисунків, створених вуглем 1947 р. (8.5 см х 22.5 см). Антон Малюца був не тільки малярем, графіком, але і теоретиком мистецтва, писав рецензії на різні виставки, виступав з доповіддями про творчість своїх колег та працював у комісії мистецтвознавства у НТШ США.

Продовження у наступному числі

SHARE