Св. п. Олександра Бульчак

30 жовтня 1933 – 20 листопада 2020

Опечалена родина повідомляє, що 20 листопада 2020 року, в регіональній лікарні Humber River Hospital в Торонто, після короткої хвороби спокійно заснула в Бозі св. п. Олександра (“Леся”) Бульчак (з дому Гошовська). Її люблячий чоловік, Богдан (родом з міста Белз Львівської області) упокоївся раніше, у 2013 р. Олександра народилася 30 жовтня 1933 року в Бережанах Тернопільської області в сім’ї освітян. На Різдво 1941 року, після окупації радянськими силами, вона була змушена покинути батьківщину молодою дівчиною, разом із своєю мамою, Марією (з дому Мороз; †1996 р., Торонто), щоб уникнути депортації до Сибіру. Її батько, Пилип, директор школи, політичний активіст та ветеран Української Галицької Армії, залишився, але більшовики його заарештували і згодом розстріляли. Після втечі до тодішньої окупованої Німеччиною Чехословаччини (звідки була родина її мами), Олександра ходила до школи в місті Чеська Ліпа, яке знаходиться на півночі Судетських гір, а пізніше пішла в середню школу в Карлові Вари.

Після Другої світової війни Олександра вивчала хорове мистецтво та диригування в Академії мистецтв у Празі. Богемське чеське життя приваблювало молоду студентку, яка провела не один вечір у барвистій атмосфері різноманітних музичних та літературних виступів. Це відкрило нову перспективу у її власній музичній кар’єрі. Олександра залучилася до адміністрації Празького симфонічного оркестру, де організувала музичну бібліотеку, писала музичну критику, допомагала в аудіозаписах та організувала і відвідувала нескінченні зустрічі з музикантами та іншими виконавцями. Ходила на уроки фортепіану та вокалу і співала в українському жіночому хорі. Це був захоплюючий час бути молодою. Можливість слухати чудову класичну музику у живому виконанні та знайомитися з деякими її композиторами стали спогадами, які закарбувалися на все життя. У 1968 році, за спонсорством маминого двоюрідного брата, Ярослава Мороза (†2010, Торонто), Олександра з мамою прибули до Канади.

Саме Ярослав вперше познайомив Олександру з її майбутнім чоловіком, Богданом Бульчаком (співвласником оригінальної молочарні MC Dairy з 1959 р. до виходу на пенсію та продажу бізнесу пекарні Future Bakery). Олександра та її коханий Богдан одружилися 26 лютого 1976 року в Українській Католицькій Церкві Пресвятої Євхаристії, Торонто. Олександра багато років працювала музичною бібліотекаркою у бібліотеці Робартс на Університеті Торонто. З роками пара інвестувала в образотворче мистецтво. У 2019 році, від імені себе та свого покійного чоловіка, Олександра передала понад 100 художніх картин із їхньої колекції Канадсько-українській мистецькій фундації (КУМФ). Олександра та Богдан Бульчак також були меценатами сценічного мистецтва, із абонементами на оперу, симфонію та балет, часто в супроводі їх близької подруги та шанованої української художниці, Ірени Мороз (дружини Ярослава, що упокоїлася у 2018 р.).

Окрім того, Олександра та Богдан були гордими та щедрими прихильниками різноманітних українських культурно-освітніх та інших благодійних організацій, серед них Українська католицька освітня фундація, Український католицький університет, Українсько-канадський дослідчо-документаційний центр, Канадсько-українська мистецька фундація, Проєкт “Українська мистецька пісня”, Шевченківська Фундація, Канадський інститут українських студій, Видавництво “Смолоскип”, Благодійний фонд “Діти Чорнобиля”, Українсько-канадській осередок опіки, Світовий Конґрес Українців, Конґрес Українців Канади, українські церкви та багато інших.

Олександра любила займатися городом та особливо своїми квітами. Вона плекала прекрасний квітник у себе вдома, а також на своєму господарстві на поселенні “Полтава” в містечку Тера Кота. Була довголітнім передплатником Нового Шляху.

У глибокому смутку залишаються її троюрідний брат Марко Мороз і дружина Лінда та їхні діти Лідія і Тамара, дружина її покійного троюрідного брата Андрія, Уляна та їхній син Олександр, її троюрідні брати Міхал (Шеннон) та Владімір (Марта) Савченко (США; родом з Словаччини); племінниця її покійного чоловіка, Роксана (з Ла-Пайн, Орегон), племінник Богдана, Гаврилко Лах з дружиною Дарлін та дітьми Джастін, Джейкоб, і Джолін з чоловіком Стівеном та їхніми дітьми Остіном та Хайденом (з Ватерлоо), племінниця Зірка Бульчак з Каліфорнії, пра-племінниця Наталка Матюшенко з Торонто, похресниця Богдана, Уляна Плавущак Підзамецька, її чоловік Тарас та їхні діти Василь, Софія та Олександр, також з Торонто, та дальша родина і друзі в Канаді, Україні та Чехії.

Родина хотіла б висловити сердечну подяку працівникам Українсько-канадського осередку опіки за їх люблячий та професійний догляд протягом останнього року життя покійної, а також особливу подяку доктору Шулю за його дбайливу підтримку. Велика подяка Петру Купницькому за довгі роки дружби з Богданом та Олександрою. Щира подяка помічниці Олександри, Розмарі, зі служби Home Instead Senior Care, яка принесла радість і задоволення покійній протягом її останніх тижнів. Також велика подяка працівникам похоронного заведення Newediuk Funeral Home Kipling Chapel за їхні ввічливі послуги та розуміння. Замість квітів, родина буде вдячна за пожертви у пам’ять пок. Олександри на Українсько-канадській осередок опіки (Ukrainian Canadian Care Centre), Канадсько-українську мистецьку фундацію (Ukrainian Canadian Art Foundation), або на Проєкт “Українська мистецька пісня” (Ukrainian Art Song Project).

З уваги на обмеження, спричинені пандемією коронавірусу, приватний сімейний похорон відбудеться у середу, 25 листопада 2020 р., з похованням на цвинтарі Парк Лаун (Park Lawn).

Кожен, хто мав приємність запізнати св. п. Олександру Бульчак буде сумувати за нею!

Вічна Їй Пам`ять!

ДОДАТКОВІ ВІНЬЄТКИ З ЖИТТЯ ОЛЕКСАНДРИ БУЛЬЧАК

“Сині волошки в пшеничному полі” – загублені історії….з приватного листування

“Я передала до архіву Українсько-канадського дослідчо-документаційного центру в Торонті найцінніший скарб моєї родини…збірник споминів полонених Української Галицької Армії під назвою “Скиталець” (2 томи), серед яких і батькові спомини. Він був учасником табору в Йозефові, Чехія, полонений з битви під Монте-Кассіно (І-ша світова війна). Мама привезла ці родинні скарби з Чехії до Канади. Батько активно працював в культурному житті табору як хормайстер при театральних імпрезах та у праці з діточим хором та в інших функціях. Написав зворушливе оповідання до 61-их роковин смерті Т. Шевченка, під назвою “Два Дні”….

***

Після табору, батько виїхав з товаришом, малярем Василем Касіяном, до Праги. Вступили до Карлівського Університету, тато на педагогічний факультет, а його колега до Академії Мистецтв. Після студій виїхали на Україну. Батька життєва дорога попровадила його на Закарпаття, де став вчителем в Ужгороді та співав у театрі Садовського. Потому, вчителював в Рідній Школі. Став улюбленим директором Рідної Школи в Ходорові. (Про нього писав пок. Василь Верига у творі “Там, де Дністер Круто В’ється”, 1974 р.) Большевики тата заарештували 4-го січня 1941 і завезли до Львова до тюрми на вул. Лонцького як “ворога народу”. Львівський Меморіал вказав дату його смерті 21 червня 1941 р. Йому було лише 50 років.”

***

Батько Олександри дописував до відомого журналу “Світ Дитини”. Вона зберегла збірник його перших творів, включно з віршами та оповіданнями, деякі з яких були присвячені їй.

Коли Олександра жила в Празі, вона мала нагоду побувати на Другому міжнародному конґресі композиторів та музичних критиків, який там проходив у 1948 р. У конґресі взяли участь близько 70 музикантів, композиторів та музичних критиків з 14 країн.

Добродійка Ірина Лещишин (яка походила з Ходорова) зустрічала Олександру та її маму, коли вони прибули до Канади. Вона знала була батька Олександри; вона була в школі в той день, коли його заарештували більшовики. Пані Ірина була дружиною о. Івана Лещишина із собору св. Йосафата, Торонто.

Олександра з чоловіком Богданом часто купували картини в галереї “Фокус” їхньої подруги, мисткині Ірени Мороз.

На запитання, чому вона вирішила подарувати свою колекцію картин до КУМФу, Олександра відповіла, що це було бажання її чоловіка зберегти цю колекцію мистецької діаспори для майбутніх поколінь.