Select Page

Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Freedom Heart Ukraine
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers

Пам’яті Ілька Корунця

Jan 15, 2019 | Featured, Arts & Culture

Новий Шлях – Українські Вісті.

Широко відомий вчений, основоположник сучасної української школи перекладознавства Ілько Вакулович Корунець помер у Києві 18 листопада 2018 р. на 97-му році життя. Ілько Корунець народився 15 лютого 1922 р. в селі Семенівка Лисянського району Черкаської області. Він працював у Київському національному лінгвістичному університеті з 1959 року і до кінця своїх днів, був професором кафедри англійської філології та перекладу. Ілько Корунець також був членом Спілки письменників України і здійснював художні переклади з німецької, англійської та італійської мов. Він переклав на українську мову твори Джанні Родарі, Оскара Вайлда, Волта Діснея та інших письменників. Ілько Корунець – автор більше сотні наукових праць, за своє життя підготував 22 кандидати філологічних наук. Дочка Ілька Корунця, Лариса Корунець працює у головному офісі Світового Конґресу Українців. Редакція газети “Новий Шлях” – “Українськi вістi” висловлює щирі співчуття пані Ларисі.

Наводимо статтю з газети “Студентський меридіан” (видання Київського національного лінгвістичного університету, березень 2005 р.) про Ілька Корунця “Живіть по совісті – будете здоровими” (скорочено).


Із довідника можна дізнатися що І. В. Корунець – учений в галузі іноземного перекладу і мовознавства, відомий перекладач, критик, лінгвіст, член Національної спілки письменників України. Вільно володіє англійською, німецькою, італійською мовами. Нагороджений багатьма орденами та медалями, нагрудним знаком “Відмінник освіти України” та ін. Має почесні звання Заслужений працівник освіти України, доктор honoris causa університету. Автор більше 100 наукових праць і перекладів художньої літератури.

Найвідоміші серед них – це “Курс теорії та практики перекладу”, “Порівняльна типологія англійської та української мов”, “Нариси з історії західноєвропейського та українського перекладу”. Навіть із їх назв можна зрозуміти, відстоюванню яких ідей присвятив своє життя автор. Так, він переконує світ у самодостатності української мови, доводить, що в її основі більше спільного з санскритом, ніж у російській мові. До речі, всі ці свої книги Ілько Васильович написав англійською – так повелося ще із 1986 року, коли в світ вийшов його перший великий твір “Теорія і практика перекладу”. Тоді українські чиновники від науки, вболіваючи за те, що “немодна” в ті часи проблема транслітерації українських онімів англійською мовою може набути “націоналістичного ухилу”, запропонували авторові переписати її по-російськи. Щоб уникнути такого приниження Ілько Вакулович знайшов чудовий вихід – вдався до англійської.

Проте не тільки академічні праці в доробку професора. Підійдіть у себе вдома до книжкових полиць, де, певно, досі зберігаються ваші улюблені дитячі книжки. Цілком імовірно, що серед них побачите й перекладені Ільком Вакуловичем з інших європейських мов. Це може бути “Подорож блакитної стріли” та “Джельсоміно в країні брехунів” Джанні Родарі, “Слідопит або суходільне море” Фенімора Купера, “Великий дитячий словник” Волта Діснея, “Казки” Оскара Вайлда…

Проте значно цікавіший від усіх книжок на світі власне сам Ілько Вакулович. Якщо проходити повз аудиторію, де він читає лекцію зазвичай за повного аншлагу, можна почути, як студенти час від часу схвильовано гомонять, засипаючи професора запитаннями, а часом вибухають голосним сміхом. Це значить, що нікому там нудьгувати не доводиться.

Який же життєвий шлях пройшла ця незвичайна людина, які погляди має, які обставини вплинули на формування її характеру?

“Вісьмох із моєї родини знищив Гітлер, а сімох – Сталін”

Усім, хто звик бачити, як життєрадісний і бадьорий Ілько Вакулович, частенько ігноруючи ліфт, піднімається сходами на п’ятий поверх першого університетського корпусу, важко повірити, що в березні цього року професорові вже сповнилося… 83 роки.

Так, його дитинство пройшло ще в 20-30-х роках минулого століття у селі Семенівка Київської губернії. Батьки хлопчика зазнали репресій: через те, що мали в господарстві слабенький двигун для подрібнення соломи на січку, були оголошені “куркулями” й вигнані з обійстя в холодну зиму 1931 року. Через два роки з голоду померли дві сестри, брат, дядько і дід. Ця трагедія сталася на очах у одинадцятирічного Ілька й залишила тяжкий слід у його пам’яті.

– У житті я бачив немало страшних речей, – пригадує Ілько Вакулович, – Так, у війну нас, зовсім “зелених” курсантів військового училища, кинули на прорив з оточення у Мінському “котлі”. Загинули всі, окрім семи чоловік. І серед цих зранених, але живих щасливчиків був і я. Пізніше я ходив в атаки і багнетом колов німців. Як кабанів, колов живих людей! Але все ж найстрашнішими у моїй пам’яті постають саме події 33-ого року, коли від голоду вимерло півсела, а потім смерть заглянула й у нашу бідну хату. Досі пам’ятаю, як у понеділок помер мій братик, у вівторок – сестричка, а в середу – ще одна сестричка. Їхні бездиханні, висохлі від голоду тіла лежали на лавах у хаті… Тоді знесилена від голоду мати, рятуючи мене й ще живу сестру, кинулась по сусідах, далеких родичах. Їй вдалося зібрати сякі-такі продукти, що й врятувало нас тоді від голодної смерті.

Живучи в глухому селі, хлопчик рано почав дивувати земляків своїми незвичайними здібностями, феноменальною пам’яттю. У дев’ятому класі, працюючі під час шкільних канікул у колгоспі, Ілько підвозив снопи на тік. У руки йому випадково потрапив німецько-український сільськогосподарський словник. Поки вантажили снопи, хлопчик сідав під возом і з величезною цікавістю вивчав німецькі слова. Усі шість тисяч слів він тоді освоїв всього за 24 дні!

Не дивно, що де б не навчався Ілько Вакулович, він отримував лише відмінні оцінки: в школі, інституті, аспірантурі. “Одного разу мене записали в якийсь недолугий університет марксизму-ленінізму, – посміхається він, – і той я умудрився закінчити на відмінно”. Звичайно, з такими здібностями і в радянський час можна було б зробити блискучу кар’єру. Для цього треба було небагато – лише не випадати з тоталітарних рамок, уміти пристосовуватись, час-від-часу переступаючи через власну совість та пам’ять про знівечене життя родини.

Але Ілько Вакулович ніколи не міг забути, що п’ятеро його кревних родичів померло від Голодомору, двоє було репресовано, а восьмеро загинуло на війні. Ця сумна сімейна статистика давала йому право стверджувати, що “вісьмох із родини знищив Гітлер, а сімох – Сталін: майже порівно”.

– Усе життя, – каже Ілько Вакулович, – як і багато моїх співгромадян, я ношу в серці біль від великих втрат. А ще пам’ятаю слова свого батька, простої і мудрої людини: “Сину, я хочу щоб ти з ними (тобто з комуністами) нічого не мав спільного”. Так, я не раз свідомо ламав собі кар’єру, офіційно відмовляючись вступати в ряди компартії. За це мене якось звільнили з посади заступника декана, а згодом – з посади завідувача кафедри. Таким був мій вибір, бо жити по совісті завжди вважав важливішим, ніж дбати про кар’єру.

“Українська мова – найстарша в Європі. Тому вона – незнищеннa”

Війну І. В. Корунець закінчив у Берліні. На той час він, добре знаючи німецьку мову, вже працював перекладачем у радянській військовій адміністрації. Після війни здібний юнак вступив до педагогічного інституту (тепер Національний педагогічний університет імені М. Драгоманова). У 1952 році блискуче закінчив аспірантуру Київського держуніверситету імені Т.Г. Шевченка. Та доля вже готувала йому нові випробування.

Значною подією стало знайомство з групою перекладачів-шістдесятників, яку очолювали Григорій Кочур та Микола Лукаш. У ті часи переклади з мов світу на українську були справою не завжди безпечною, бо і через цю, нібито далеку від політики сферу, проходила своєрідна “лінія фронту”, де йшла боротьба патріотичних сил проти зросійщення України.

І.В. Корунець саме тоді захопився такою нібито сумирною справою, як художній переклад з італійської та англійської мов. Проте через належність до групи шістдесятників і він потрапив під невсипуще око КДБ.

– Моя вона була нібито в тому, що я смів писати рецензії на твори опальних перекладачів у журналі “Всесвіт”, “Вітчизна” та інші, – каже Ілько Вакулович. – А мова їх перекладів нібито “відірвала” українську мову від “братньої” російської, і в цьому полягав увесь націоналізм перекладачів-шістедесятників Миколи Лукaша, Григорія Кочура, Івана Світличного, Анатоля Перепаді й інших. До речі, слово “націоналіст” на всіх західних мовах означає “патріот”, тобто, людина, яка любить свою націю.

– Цікаво, якої шкоди можна завдати державі, перекладаючи художні твори епохи італійського Відродження чи дитячі вірші Джанні Родарі?

– Справа в тому, що тодішня влада ревно контролювала літературні переклади, відстежуючи й тут небезпечні тенденції. Наприклад, першим пропонованим для перекладу (й широкого вжитку) словом повинне було йти те, що мало корінь, спільний з відповідним російським словом. А ми зазвичай послуговувалися словами, які були другими чи третіми в цьому ряду, бо саме вони є істинно українськими. Наприклад, перекладаючи слово “действительный”, треба було вживати слово “дійсний” а ми писали “справжній”. Ці тяжкі відстежувальні труди цензури не були малозрозумілою химерою – все йшло до того, що компартія в 2017 ювілейному році збиралася урочисто проголосити: український народ нібито добровільно відмовляється від рідної мови “в пользу великого русского языка”.

Відомі перекладачі Микола Лукаш, Григорій Кочур, Анатоль Перепадя, Іван Світличний та інші жорстого переслідувалися за свої переконання, були звільнені з роботи.

Настав час, коли І.В. Корунець залишився на факультеті англійської мови інституту іноземних мов зовсім без однодумців, проте і за цих умов продовжував навчати студентів перекладати українською мовою, незважаючи на тиск КДБ.

До речі, з того часу в нашому житті далеко не все змінилося на краще. Наприклад, зовсім недавно авторові цих рядків доводилося чути, що українська мова нібито несамобутня вже тому, що не має в своєму арсеналі філософської термінології, – мовляв, вся вона запозичена з російської мови. Щоб розібратися в цьому питання остаточно, прошу консультації в Ілька Вакуловича. І на мене обрушується ціла лавина думок і емоцій:

– А ви знаєте, що українська мова – найстарша в Європі? Уже чотири тисячі років тому були написані знамениті санскритські “Веди”, і в них учені віднайшли аж 700 слів або прямо українських, або ж таких, що мають спільні з українськими корені. Очевидно, що могутній потенціал нашої мови ще не розкрито, адже вона в умовах тоталітарного режиму зводилась до так званої “базарної”, їй не давали розвиватися. І взагалі, таке зверхнє ставлення до української мови може бути хіба що у невігласів чи диких шовіністів. Це дикунство, примітивне мислення під Жириновського! Краще скажіть, хто поширює ці побрехеньки, і я сам піду до нього та добряче з ним поспілкуюсь!

– Шевченко, Франко, Марко Вовчок, Винниченко перекладені на іноземні мови так само, як і Достоєвський чи Толстой, – гаряче продовжує захищати самобутність рідної культури Ілько Вакулович. – До речі, Пушкін багато менше відомий у світі, ніж Шевченко: за кордоном нашому Тарасу зведено більше ста пам’ятників, а пам’ятники Олександру Сергійовичу можна перерахувати на пальцях однієї руки! Того ж Франка, а потім Винниченка, Уласа Самчука представляли на присудження Нобелівської премії, але проти цього виступили російський і польський уряди, які приплели політичні мотиви і зробили все, щоб скомпрометувати імена цих великих представників поневоленої ними нації в очах світової громадськості.

– Але після того, як наш народ вийшов на Майдан і відстояв своє право обирати гідну владу, вже ніхто не зможе називати нас підневільною нацією, – зауважую я.

– Я обома руками за Помаранчеву революцію, – очі Ілька Вакуловича іскряться завзяттям і молодістю – точнісінько так, як у тих студентів лінгвістичного університету, що днювали й ночували на Майдані під час недавніх революційних подій.

– Це значить, що Ви хочете змін?

– Я не просто хочу – я вимагаю змін! Жити далі в атмосфері брехні та корумпованості неможливо.

– Тоді до Вас сакраментальне питання: а Ви були на Майдані?

– Звичайно, був. І допомагав, чим міг. Я спочатку відніс туди черевики, потім – ковдру, чай, посуд… Ходив туди і сам, і з родичами. А хіба могло бути інакше?..

Ще напередодні 8 Березня наша редакція провела серед жінок лінгвістичного університету невелике опитування – ми попросили назвати ім’я… чоловіка, про якого б представниці прекрасної статі хотіли б у святкові дні прочитати на сторінках нашого видання. Серед величезної кількості славних чоловічих імен найчастіше згадувався, як не важко здогадатися, саме професор кафедри англійської мови та перекладу Ілько Вакулович Корунець. Як ми переконалися, жінки нашого навчального закладу вважають саме його по-справжньому шляхетним чоловіком, який гідно несе через роки лицарське ставлення до жінки. До речі, професор Корунець частенько називає осіб протилежної статі вишуканим і ґречним словом “леді”.

– Ільку Вакуловичу, Вас життя не балувало, і серед Ваших предків не було князів чи лордів. Звідки ж у Вас той аристократизм, який так щиро радує осіб протилежної статі незалежно від їх віку? Знаєте, мені студентки розповідали: зустріти Ілька Вакуловича просто в університетському коридорі – це вже приємність, бо він наче випромінює доброзичливість і бадьорість…

– По-перше, я прошу мене не захвалювати. По-друге, я справді ставлюсь до жінок з пієтетом. Я вважаю їх незвичайними створіннями, адже вони відрізняються від нас, чоловіків, і красою, і тембром голосу, і одягом, і серце в них лагідніше. Пригадайте, якою постає жінка в українських народних піснях: вона там “зіронька”, “серденько”, “рибонька”, “ластівочка”… А в житті наші жінки такі, наче вони вийшли з пісні. До речі, таке високе і шляхетне ставлення до жінки мені здається цілком закономірним для чоловіка, якого війна, а потім наука позбавили радощів молодості. До того ж, мене з дитинства оточували високоморальні жінки – моя мати, тітки були дуже колоритними постатями, що, певно, назавжди залишило слід у підсвідомості. А моя дружина, педагог за освітою, живе поряд зі мною вже 55 років.

– Невже на інших ніколи не заглядалися?

– А хіба можна відвернути очі від краси? Просто благоговію перед жіночою вродою, яку, переконаний, можна розгледіти у кожній жінці.

– І насамкінець. Кажуть, Ви ніколи не хворієте. Бідь ласка, поділіться рецептами здоров’я.

– Останні 25 років я і справді не хворію грипом. І рецепт у мене простий: під час епідемії треба налягати на чорний хліб із часником, можна ще й із сальцем. Їжте також побільше овочів і фруктів, а особливо – яблук, у них – залізо! А якщо серйозно, то скажу: живіть, люди, по совісті – тоді довго не матимете проблем зі здоров’ям.

Таміла Костюк

Share on Social Media

Announcement
Pace Law Firm
2/10 Years of War

Events will be approved within 2 business days after submission. Please contact us if you have any questions.

Manage Subsctiption

Check your subscription status, expiry dates, billing and shipping address, and more in your subscription account.