Павло Лопата для Нового Шляху, Торонто.
Про історичні події 1917 року написано немало сторінок за часів СРСР. Того року відбулася так звана Лютнева революція, під час якої, під кінець місяця лютого, повалено російський царат. Дійшло до розвалу царської Росії через петроградський робітничий страйк, до якого долучилося населення міста. Із столиці Росії страйк поширився по всій імперії. Останній російський імператор Микола ІІ був змушений зректися свого престолу 15 лютого. Незабаром його арештовано і вислано до Сибіру, де в місті Єкатеринбург, з усією родиною, він був замордований більшовиками в липні 1918 року.
Політичні страйки, що переросли у демонстрації, відбулися і в містах України: Харкові, Катеринославі та на кількох шахтах Донбасу. У Києві відбулася маніфестація біля міської Думи в перші дні Лютневої революції, в результаті якої представники міських установ та організацій створили Виконавчий комітет, а радикально настроєні ліві об’єдналися у Київську Раду робітників і солдат.
Але прагнення української нації до відновлення української держави, заснованої на традиціях української державності з часів Київської Русі-України, створило тоді умови для заснування власної державної інституції – Центральної Ради. Отож, Велика Українська Революція, що почалася 17 березня, дала поштовх для українських прогресистів під проводом Дмитра Дорошенка, Сергія Єфремова, Євгена Чикаленка та інших створити Українську Центральну Раду (УЦР). Вона була створена 20 березня і взяла на себе відповідальність здійснити право народу України на самовизначення.
Проте, за радянськими істориками, як російськими, так і українськими, тобто пристосуванцями, що підпорядковувалися диктату “старшого брата”, вважали, що ніякої окремої української національної та соціяльної визвольної революції не було. Вони оминали про неї писати, тендеційно її замовчували, бо, мовляв, були лиш “лютнева” та “жовтнева” революції 1917 року.
Центральна Рада, що об’єднувала політично-громадські, культурно-освітні та професійні організації, була насправді парляментом України, відповідаючи за керівництво національним рухом. Своїми 4 Універсалами Центральна Рада встановила самостійність України. Президентом УЦР було обрано Михайла Грушевського – академіка, вченого світового рівня, який повернувся із заслання. Як автора десятитомної “Історії України-Русі” на початку 30-их років минулого століття, комуно-московська влада оголосила його ворогом “радянського народу”, буржуазно-націоналістичним істориком і заборонила в імперії СРСР користуватися науковим надбанням ученого.
22 березня УЦР, яка складалася із членів президії та секретаріяту, видала першу “Відозву до українського народу”. 19 квітня в Києві відкрився Український національний конґрес, на який зібралося 900 делегатів з усієї України. Те саме відбулося 15 червня із 1000 присутніх делегатів. 23 червня УЦР видала свій конституційний акт – Перший Універсал, в котрому, між іншим, проявилися заклики про вільну Україну, в якій український народ повинен отримати право над власним розпорядженням у житті на своїй території, без огляду на те, чи погодиться із таким рішенням Тимчасовий Уряд Росії. 16 липня видано Другий Універсал УЦР, яким ратифіковано тимчасову угоду про автономний лад в Україні до часу заключення угоди на основі переговорів з уповноваженими міністрами Тимчасового Уряду Росії. Ратифікувавши її того самого дня, він цю угоду незабаром зламав, в результаті чого перевів насильний поділ України, відірвавши від неї українську національну територію в чотирьох губерніях, які були приєднані до Росії.
Коли члени Генерального Секретаріяту УЦР, в який входили Симон Петлюра, Сергій Єфремов, Володимир Винниченко, Павло Христюк, Христофор Барановський, Борис Мартос, Іван Стешенко та Микола Стасюк довідалися про захоплення більшовиками на чолі з Володимиром Леніним влади в Росії, УЦР, Третім Універсалом, 20 листопада проголосила Українську Народну Республіку з визначеною територією. Одночасно УЦР утвердила закон про вибори до Установчих Зборів України (УЗУ), конституанта українського народу. Ухвала в справі Українських Установчих Зборів на 9 січня 1918 року викликала гостру реакцію російських централістів та російських меншовиків, які вважали УЗУ за намагання відірвати Україну від Росії. В останніх трьох місяцях 1917 року бурхливі події в Росії не дозволили здійснити намічені пляни УЦР.
Ще після “лютневої революції” партія більшовиків вийшла з підпілля, і в наступних місяцях розгорнула величезну роботу серед мас, піднявши нове гасло “Вся влада Радам”. В останній фазі цієї роботи Російської Комуністичної Партії більшовиків (РКП-б) настало захоплення влади в свої руки в Петрограді, Москві та інших містах Росії, і таким чином здійснився переворот 22 жовтня. Більшовики скинули Тимчасовий уряд Олександра Керенського. На початку грудня більшовицькі війська рушили в Україну, якої Правобережну територію зайняли зовсім і загрозили її столиці-Києву.
Радянські дослідники жовтневої революції 1917 року стверджували, що “перемога Великої жовтневої” соціалістичної революції була найвидатнішою подією в історії людства. Вона довела до краху капіталізму та до торжества соціалізму і комунізму. 28 жовтня почалося Вінницьке жовтневе повстання, а 29-го почалося Київське жовтневе повстання. Отже, жовтнева революція 1917 року в Україні відкрила нову еру в історії українського народу, “визволила його від експлуатації українських поміщиків і капіталістів та іноземних імперіалістів, поклала край гнобленню українського народу і відкрила йому шлях до національного відродження і вільного розвитку, до будівництва суверенної національної Української Радянської держави, сприяла у розвитку економіки, культури разом з усіма народами та запевнили крокувати усім вперед до комунізму”. Велика Жовтнева Соціалістична Революція поглинула і заховала в собі справжню визвольну революцію українського народу і почала нову післяжовтневу історію України.
Share on Social Media
