Select Page

Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Freedom Heart Ukraine
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers

Рецензія на книгу Юрія Коваля “Цей лагідний-лагідний світ”

Dec 25, 2020 | Featured, Arts & Culture

Василь Марочкін для Нового Шляху – Українських Вістей.

Юрій Коваль народжений в степах України, безперечно прямий нащадок запорозьких козаків, які після погрому Січі російським військом, розбрелися світами. Хто на Кубань, інші за Дунай, а багато козаків подалися в українські степи. Та й сама назва малого міста, в якому народився автор книги Юрій Коваль, свідчить про те, звідки прийшли ті люди — Новомиргород…

Вже в першому оповіданні “Тітка Горпина” звертає увагу правдивий опис життя звичайних людей-трудівників за совєтської дійсності. Важка праця, мізерні заробітки, низький добробут… І серед цієї людської бідноти, яка вже звиклася до такого життя, знайшлася людина, яка намагається у будь-який спосіб покращити своє матеріальне становище і заробити кілька карбованців торгівлею чи працею рук (уміє шити одяг на машинці “Зінґер”). Себто, за совєтськими законами, це спекуляція, незаконне збагачення. Бо совєтський колгоспник-кріпак і робітник на заводі мусять працювати в поті чола за те, що йому дають, і не забувати дякувати партії та уряду. Хоч насправді найбільшим глитаєм і спекулянтом для народу була держава, покруч, створений більшовиками. А що, власне, ця нещасна, по суті, жінка, заробляла? Коли врахувати її поїздки в переповнених загальних вагонах, мешкання в найдешевших “колгоспних” готелях та всілякі інші незручності совєтської дійсності для простих людей. Врешті студент по-людськи розуміє свою тітку-сусідку і вже не осуджує. Автор – великий майстер Слова, глибокий знавець людської душі, тонкий психолог. Він з питомою для нього сумлінністю підходить до мови. Коваль не багатослівний, але кожне його слово має вагу і зміст. І як багато сказав Юрій Коваль вустами Маркового Івана: “Батьку, чи буде той день, щоб в Одесі курей не розібрали…”.

В іншому оповіданні “Моєму батькові п’ятдесят” автор вустами батька згадав жахливий голод в Україні. Всього кілька слів, а як багато для роздумів… В цьому оповіданні вимальовується непринадна доля колгоспного водія, який вже в п’ятдесят років через поганий стан здоров’я (голод в 1933-му році, війна, потім повоєнний голод) таки змушений буде шукати нову для себе роботу…

Оповідання “Віднайдена фея” за своїм сюжетом – звичайна лірично-моральна драма молодого юнака-студента, стиляги, як його вже охрестили в рідному маленькому містечку дорослі (і навіть діти): “Дивіться, стиляга! Стиляга пішов…”. Колись, чотири роки тому, цей студент, ще не будучи студентом, випадково побачив свою дівчину-фею в обіймах іншого… І та холодно-байдужа зустріч з Лесею, а саме заради цієї зустрічі він дореченцево здав сесію, хоч душа кричала і вимагала іншої зустрічі, людяного спілкування. А потім була довга зимова ніч і лист, написаний Лесі без підпису, “але ти все одно здогадаєшся, від кого він”. Юрій Коваль уміє заграти на найпотаємніших струнах людської душі…

В оповіданні “Плитка шоколаду” автор правдиво розкриває типову картину життя вічноголодного совєтського студента, батьки якого не належать до так званої совєтської “наменклятури”. Ця реалія автору дуже знайома… Але, на мою думку, Юрій Коваль, безперечно, ідеалізує вічно голодного студента, який лише один-єдиний раз на тиждень заходить у цю “людську”, в порівнянні зі студентською, їдальню. На більше йому не дозволяє кишеня. І хіба міг цей голодний студент “розкошелитись” на найдорожчі цукерки і шоколад для якоїсь дівчинки, у якої небідні батьки?… Ані його вічно голодний шлунок, ані його “всеїжоїжучий” рот цього в жодній мірі ніколи не дозволили б. Одначе, ця заувага зовсім не применшує вартість названого оповідання. Воно цінне тим, що подає читачеві до болю знайому автору цих рядків картину життя переважної маси совєтських студентів. Мізерна стипендія, про яку трубить в усі труби офіційна пропаґанда, як про велику перемогу соціалізму, забуваючи сказати, що за ту стипендію випускник вишу відпрацьовує державі в поті чола три роки “куди його пошлють”.

Оповідання “Одна ніч” за своєю фабулою перегукується з “Віднайденою феєю”. Річ звичайна і знайома майже кожній молодій людині. Випадкова зустріч двох молодих людей на людному двірці в чеканні своїх потягів.Таке часто буває в житті. Здавалося б, нічого нового автор не придумав. Але мова… Кожне слово виважене, продумане. Ось вам подаю веселу картинку, як “люб’язно” обмінялися репліками герой оповідання Мартин з молодицею, яка продавала пиріжки і перед тим наче “забула” віддати Мартинові здачу: “Пиріжки з сиром, м’ясом та лівером… – А з ратицями? – Люська розсміялася. – Молодиця проковтнула чергову образу і вперіщила Мартина крижаним поглядом”. Так міг сказати лише знавець своєї справи, справжній майстер Слова. За рівнем психологічного, чуттєвого і людяного, це є один із найкращих ліричних творів у прозі в усій сучасній українській літературі.

Оповідання “Стефця не йде до театру” повчальне для багатьох людей, а понадто для тих, хто любить зайву чарку… Недарма мудра народна приказка вчить: “В чарці горілки втопилося більше людей, як у морі”. Перед нашими очима приємні, виховані (коли тверезі), двійко українців-інженерів. Старіший віком товариш допоміг молодшому зайняти вище службове становище, що, безперечно, є похвальним. Але… чарка таки багатьох людей псує.

“Півні кукурікають о четвертій” це невеличка новеля, в якій автор надзвичайно точно, зі знанням справи розкриває одвічну проблему різних поколінь. Мати в гостині, (чи назавше?…), у великому місті в сина. Але вони хоч і рідні, але зовсім різні за вдачею люди. Старій сільській людині навіть у місті вчувається спів півнів, але син їх не чує… В оповіданні “Привезено з лісу ялинки” автор розкриває безрадісну долю дівчини-няньки Клави з далекого поліського села, якій випала невтішна доля стати хатньою працівницею в міщанській родині, “дівчиною на побігеньках” у її господині Ніли Микитівни, “старшою, куди пошлють…”. Ідучи з черговим дорученням господині за ялинкою, Клава усвідомлює своє становище. Вона соромиться навіть відвідати свою стареньку матір на Поліссі, бо “там про все знають”.

Новеля “Лялька з облущеною фарбою” це глибоко психологічна драма з життя дівчинки-сироти, у якої нещодавно померла мати і яка має найдорожчий для себе дарунок від матері – ляльку. І той біль, який завдала необачна вчителька дівчинці-сироті Валі Прокопенко, не можна виміряти людським вибаченням… Ця річ гідна пера Василя Стефаника.

Оповідання “Дзвінка” вражає голою правдою повсякденного життя і побуту звичайної молодої родини в столиці. Однокімнатна “хрущоба”, безгрішшя і надія на покращення житлових умов внаслідок відселення із цього осоружного старого будинку. Щоправда, совєтські люди чекали-надіялись десятиліттями на покращення своїх житлових умов і багато із них не так і дочекалися нових помешкань, а переїхали на вічний спочив з ґарантованими двома квадратовими метрами…

Дуже сильне в усіх виглядах оповідання “Біля згаслого вогнища”. Воно читається буквально за одним подихом. На цьому завершую огляд книги Юрія Коваля, бо немає потреби переказувати її всю. Цю книгу варто прочитати.

І ще хочу насамкінець вказати на кілька зауваг, які, хоч і не суттєві, але “ріжуть слух”. Скажімо, слово “мимо”, варто замінити на повз або побіля, слово “стандартні” варто замінити на усталені, зразкові. Слово “моментально” чи не краще буде замінити на умить, нагло, раптом, умлівіч, як стій… У наведеному ниже триптиху “Зелена Україна” слово “аромати” краще замінити на українське пахощі або духмянці. А ще спіткнулися мої очі на слові “сарайчик”. А ми ж маємо у своїй мові — повітку, хлівець, стодолу, шопку, возовню… Напевно слово “сюрприз” варто замінити на наше — несподіванка; “абрикос” на морелю; “абракадабра” на нісенітницю чи безглуздя; “гімн” на славень; “промокашку” на бібулу… “Черідка” гусей. А чи не краще сказати — табунець? І навіщо нам чужинське слово “шніцель”, коли маємо таке миле слово січеник. В етюді “Вірність” останній рядок, я вважаю, є зайвий. В оповіданні “Їгор” до полковника звертаються “ваше благородіє”, а треба “високоблагородіє”.

Але це, властиво, зауваги несуттєві. І пояснити ці огріхи дуже просто; у Юрія Коваля не вистачило часу для остаточної вичитки власного тексту за горами чужих рукописів. Отже, раджу усім, хто любить справжню сучасну українську літературу, прочитати книгу Юрія Коваля.

Share on Social Media

Announcement
Pace Law Firm
2/10 Years of War
Borsch

Events will be approved within 2 business days after submission. Please contact us if you have any questions.

Manage Subsctiption

Check your subscription status, expiry dates, billing and shipping address, and more in your subscription account.