“Розплинуся в тобі і вічно житиму”. Показ документального фільму “Міф” в Торонто

Показ документально-художнього фільму «Міф» 1 квітня в Торонто

Катерина Бандура для НШ-УВ, Торонто.

Коли на великому екрані Василь Сліпак помирав від поранення на полі бою, в залі “Княжого Двору” стояла тиша. Всі 300 глядачів спостерігали, як згасає життя оперного співака зі світовим іменем, що залишив кар’єру в Парижі, аби допомогти своїй Батьківщині у важкий час. Це був останній показ документально-художнього фільму “Міф” (фронтове псевдо Василя Сліпака) в Канаді, який пройшов 1 квітня в Торонто.

Ідея фільму про Василя Сліпака належить режисерам Леоніду Кантеру та Івану Яснію. Як каже брат Василя, Орест, “коли Леонід зателефонував мені і запропонував знімати кіно, я був трохи здивований, тому що мені здавалось, що така трагедія, а хтось хоче знімати кіно. Але потім я все більше спілкувався з Леонідом і Іваном і зрозумів, що в них дуже добрі наміри”. Перший показ фільму “Міф” відбувся 8 лютого 2018 р., менше ніж через 2 роки після загибелі Василя Сліпака.

Фільм отримав найширший прокат в історії документального українського кіно: його показали в усіх великих містах усі найбільші мережі кінотеатрів. В кінці 2018 року його будуть показувати по одному з центральних українських телеканалів (ICTV). Фільм надіслано на міжнародні фестивалі, його вже показали в США, Італії і Канаді. В Канаді фільм було показано у 23 містах від Квебеку до Альберти. Незабаром “Міф” зможуть переглянути глядачі і в Польщі, Чехії, Німеччині, Швейцарії і Франції.

Василь Сліпак був створений для того, щоби про нього знімати фільми. Як зауважив Леонід Кантер, Василь був дуже різнобічним чоловіком, і багатьом із глядачів він стане близьким: “Ви в еміграції – ви можете сказати “він емігрант, він такий як ми”. Дуже різні люди в ньому можуть знайти себе – військові, волонтери, співаки, артисти, музиканти”.

Артистична постать Сліпака уможливила поєднання у фільмі документального матеріалу з художніми анімаційними кліпами українського карикатуриста Юрія Журавля. За ідеєю Леоніда Кантера, анімація у “Міфі” оживлює матеріал, робить із публіцистичного твору художній, і посилює емоції.

Перед показом режисери посянили, що “Міф” – це фільм про любов. Василь Сліпак уособлював любов – він любив своїх життя, друзів, жіночу красу, батьків, Батьківщину, свою професію. Ще замолоду, коли жив у Львові, працював волонтером в будинку для неповносправних дітей. Його ніхто не змушував бути волонтером, він просто себе роздавав, як сказав Леонід Кантер. І люди любили Василя – режисери поспілкувались з багатьма тими, хто його знав за життя, і їхньою любов’ю просякнутий весь фільм. На думку Ореста Сліпака, фільм вийшов правдивим, і Василь був би ним задоволеним.

Леонід Кантер пояснив, що не намагався у фільмі героїзувати Василя, зробити з нього непереборного кіборга. “Ми зробили з нього людину, якою він був”, сказав Кантер. А був він людиною принципів і великого патріотизму, про що зокрема свідчить сторія кохання Василя до дівчини Лізи, з якою він розлучився, коли та примусила його вибирати між коханням і Україною.

Для тих, хто не знав Василя Сліпака, було цікаво дізнатись, що в дитинстві він був тихим і миролюбним. Орест Сліпак розповів: “Він ніколи не бився, завжди був слухняним. Я до сих пір не розумію як з цього “ботана” виріс такий воїн. Він повністю змінився”. Такі зміни показані й у фільмі – друзі Василя розповідають, як всередині нього ніби вирував вогонь, мабуть через це, окрім опери, він почав співати рок. Василь Сліпак навчився воювати за тиждень, і його військові побратими у фільмі кажуть, що не варто пам’ятати його, як співака, а варто пам’ятати його, як солдата. Може це й було його справжнім покликанням – як казав сам Василь, “я на сцені граю роль, а в Україні я справжній”. Останні слова Василя “розплинуся в тобі і вічно житиму”, вочевидь були адресованими Україні.

Спів-режисер “Міфу” Іван Ясній розповів про Сліпака: “Василь був веселою людиною, навколо нього завжди було багато веселих і цікавих історій. В окопах на фронті дуже багато водиться звіряток і солдати за ними доглядають. В останніх кадрах фільму Василь показаний з кицею, яку він собі підібрав і почав доглядати за нею. Коли він загинув – киця залишилась сама. Хтось про це написав у фейсбуці і друзі Василя з Франції захотіли її взяти до себе. Незважаючи на бюрократичні проблеми, її вдалося переправити до Франції і її там назвали Василиною”.

Наприкінці показу Іван Ясній розповів про фундацію Василя Сліпака, місією якої є підтримка пам’яті про Василя. Фундація вже створила архів Василя Сліпака при історичному музеї у Львові, де зберігаються всі його речі. “Ми хочемо, щоб його життя було доступне для наступних поколінь. Можливо, з’являться нові книжки, нові фільми”, сказав Іван.

Другий великий проект Фундації – міжнародний музичний марафон пам’яті Василя. Ідея цього марафону виникла спонтанно у першу річницю загибелі. “Багато з його друзів – музиканти, композитори, диригенти, захотіли приїхати до Львова і подивитися, звідки ж той Василь походить. Вони приїхали на три дні і у Львові на різних сценах були концерти, присвячені пам’яті Василя і всіх загиблих воїнів. Віднині марафон буде щороку починатися в день загибелі, 29 червня”. Цього року він відкриється в Києві, у великому залі консерваторії, що зараз носить ім’я Василя.

Фундація також започаткувала конкурс молодих вокалістів імені Василя Сліпака, який вперше пройшов минулого року у Львові. В такий спосіб планується підтримати молоді українські таланти, надати їм доступ до світової сцени, що стане гідним продовженням музичної діяльності Василя.

Показ фільму був влаштований організацією “Допомога Україні”.

SHARE