Світлої пам’яті бл. п. Василя Гайдая (27.09.1923 – 06.02.1997)

Василь Гайдай у своєму селі розмовляє з односельчанами

Двадцять років минає, як відійшов у вічність Василь Гайдай. Людина, якій належить моє серце. Людина, серце якої належало Україні і українцям, тому віддав він їй свої останні роки життя. Як тільки стала його різна земля Незалежною, він кинувся їй в обійми, він поринув у її простори і її світ. Без жодних застережень. Прожив із 1952 року в Канаді. А з травня 94 по лютий 97 року – в селі Гореничі, де народився, де протоптані його стежки в долю, нелегку і тривожну. Здавалось, що за ці два з половиною роки він осягнув півстолітній пласт буття народу, наздоганяючи час і явища, які минули без нього на його батьківському порозі. Кожен його день повернення на батьківщину вартував рокам. Зустрічі, враження, спогади, думки… Не з власної волі життя його жбурнуло у вир другої світової, як і багатьох його односельців, його ровесників… Лишився сільський хлопчина в юнацькому віці без родини, батька-матері, без рідної мови, за іншим кордоном правди. А де де вона, та правда? У кожного – своя… Його гайдаєвська правда має вистраждану ціну. Прожив один на один з цілим світом інших прав і порядків, а залишився теплим, добрим, співчутливим і спостережливим, чуттєвим до всього: до знань, до досвіду, до розуміння кожної людини. І героїчно-оптимістичним. І відчайдушно життєствердним!

Він з коріння давнього українського села – Гореничі. А не з кореня цього слова, не з “горя”. Хоч зазнав його один чи не за всіх своїх ровесників. Він з коріння людей, які раділи кожному прожитому дню, хоч і в нестатках, хоч і в заплатках, але в праці, і в надії на свій розум і свої руки. Він культивував радість, довіру, настроєвість і дружбу. Дружити вмів і дружбою дорожив понад усе.

Його рідне село в переддень його народження завжди святкує свій храм. По селах в Україні – це особливе свято місцевої церкви, яка в селі Гореничі збудована на честь Різдва Богородиці. Хоч сьогодні крихкий мир і мізерні достатки у його працьовитих односельчан, хоч сьогодні вирує місцевий майдан, але на сторожі справедливості і людської долі час підносить сучасних місцевих атлантів, таких як четвертий голова сільради періоду Незалежності Сергій Віталійович Ратошнюк. Людина не з числа гучних політиків, а з земних сівачів, більш наближених до людей і їхніх потреб. Взяв в свої руки сільські будні і свята. Прийняв сільраду з боргами в 2 мільйони гривень і пограбованими землями, а за 8 місяців, якраз на день гореницького храмового свята, бюджет села наповнив 17-ма мільйонами гривень… Разом з прокуратурою повернув у підпорядкування сільській раді дорогоцінну вкрадену землю. От як виявив гореницький нескорений характер і вшанував працьовитого сільського трудівника. Святими й глибинними реліквіями батьків-прадідів освячує прийдешній день. І бере відповідальність за свій край, за дорослих і дітей, за рідну землю й державу – на себе.

20 років Василя Гайдая ніби немає серед них. Але його і видно, і його чути. З глибин вже вищих. Він перелив себе у новий день своєї вітчизни. Де не кинеш погляд – все він. Все – його рід і народ. Посієш характер – пожнеш долю! Спасибі, дорогий Василю, за характер і за приклад. За прямостійкість і за віру в людину. За надійне плече, до якого, як до джерела, всі 20 років невпинно тягнеться моя душа, розум, серце.

Схиляючи голову перед пам’яттю Василя Гайдая, я з вдячністю і повагою промовляю імена його друзів, з якими він мав щастя вижити, не втратити себе, бути гідними громадянами країни своєї долі, Канади, і служити до останнього подиху рідній Батьківщині, Україні. Світла пам’ять Анатолію Жуківському, Петру Пісоцькому, Івану Байраку, Антону Добрянському, Юрію Гвоздуличу, Степану Луговому, Володимиру Леськіву, Віктору Степаненку, Григорію Живило, Олексі Федоруку, Петру Данилюку, Дмитру Яремчуку, Степану Семусю, Миколі Парасіюку, Георгію Грицаку, Володимиру Климківу, Михайлу Саракулі, Георгію Зеневичу, Миколі Маю, Євгенії і Георгію Качнір, Галині і Миколі Топольницьким, Ірині і Миколі Суховерським, Василю Атаманчуку, Івану Хохлачу, Демиду Салючку, Андрію Славичу, Миколі Сергійчуку, Ірині Шимків, Вірі Зелінській, Миколі Козаченку, Сергію Кудрі, Орисі Трач…

З щемом в серці я поклала квіти від імені всіх вас на могилу громадянина Канади, українця за походженням – Дмитра Назаровича Яремчука – у Вижниці на Буковині, де він заповів його поховати поруч з батьками. Не могла не відвідати родину шановного вінніпезця – Степана Лугового – в Коломиї, на Івано-Франківщині. Ніби доторкнулася до джерела роду, пам’яті, долі.. Дякую всім за честь і гідність, за мужнє і високочоле життя.

Галина Гайдай

SHARE