Орися Олійник для НШ-УВ, Едмонтон.
В неділю, 11 березня 2018 р., в приміщенні Дому Української Молоді в Едмонтоні, Альберта відбувся концерт в поклоні Тарасові Шевченку. Концерт влаштований заходами Конґресу Українців Канади (відділ Едмонтон) за співпраці з Українським Музичним Товариством Альберти. Ця співпраця Товариства з Конґресом триває чимало літ, а концерт шевченківський щороку проходить під новим гаслом. Цього року гасло під назвою: Тарас Шевченко – душа України.
Про те, що Тарас – дійсно душа України, в найближчому до нас часі показали події в Україні. Це таки Шевченко першим з’явився на Майдані в Києві в листопаді 2013 року. Майданівці були свідомі того що це він, Тарас, надає їм духовного натхнення до боротьби за правду, за волю та за всі цінності, за які і він боровся. Тому від самого початку Революції Гідности, його портрет, обвитий рушником вишиваним, містився на сцені Майдану, а його нескорений дух весь час там панував.
Ось що сказав Богдан Тихолоз, український літературознавець і викладач Львівського національного університету ім. Івана Франка: “…це він перший вийшов на Майдан – іще тоді, коли там нікого не було. Коли й самого Майдану – не було. Він, власне, й створив наш Майдан – революційний, буремний, перманентний. … Він першим став на цьому Майдані, випроставшись на повен зріст, із гордо піднятою головою й огнем в очах. Він став першим українцем і першим європейцем.” А далі, “Шевченкове слово зазвучало з новою силою та переконливістю … Здається, сьогодні Шевченко нарешті повернувся. Утім, він нікуди й не йшов. Це швидше ми повертаємося до нього – як до себе”.
Концерт розпочався Шевченковим Заповітом, муз. Гладкого, обр. К. Стеценка. Співав жіночий склад хору Дніпро. Присутні встали та долучилися до співу. Після короткого вступного слова Орисі Бойчук, голови Конґресу (едмонтонського відділу), жіночий хор, дириґент: Ірина Шмігельська, при фортепіяні: Ірина Тарнавська, відспівав “Шевченкові” (На Роковини Шевченка) (сл. Л. Українки, муз. Б. Фільц) та «Доле моя, доле» (з поеми “Хустина”) (сл. Т. Шевченка, муз. А. Кос-Анатольського), солістки: Наталя Онищук, Ірина Тарнавська.
Відтак гурт юних СУМ-івців (Спілка Української Молоді – Едмонтон) продеклямував вірші на честь Шевченка: “Тобі, Тарасе» (сл. М. Дяченка), Олеся і Роман Крупа; “Кобзар” (автор невідомий), Анжела, Тарас і Олег Бацик; “Шевченко” (сл. М. Рильського), Стефан Подільський і Андрій Гринів.
Тут треба згадати, що обов’язки ведучої вміло виконувала Зоряна Лазурко, читаючи приготовлений текст та впроваджуючи виконавців. Текст ведучої приготувала Галина Котович.
У багатьох поемах Шевченко описує красу України. Отож, слідуюча точка це вірш “Село” (сл. Т. Шевченка), деклямує: Юля Федів (учениця школи св. Матея).
Шевченко чув народні пісні від дитинства, любив та співав їх, часто розважаючи других. Був в нього непоганий голос. Поважав тих, хто писав українською мовою. Слідуюча точка, це дві пісні: “Горе долом ходжу» (народна лемківська пісня), та “Сонце гріє, вітер віє” (З поеми “На вічну пам’ять Котляревському”) (сл. Т. Шевченка) виконав дівочий ансамбль Рута (при Організації Українок Канади ім. Ольги Басараб): Софія Семенко, Таня і Христина Стрілець, Марічка Овчаренко, Катруся Лузанак, музичний керівник: Дмитро Руснак, художний керівник: Алла Семенко.
Для України Тарас Шевченко завжди був більше ніж поетом. Він став символом нації та уособленням її прагнення до свободи. Він не вибирав легкого шляху, як це робило багато інших, а тримався своїх засад. Тому чужа влада його жорстоко переслідувала ще за життя. А опісля, бачучи що його слова та ідеї (весь цей спадок, що Шевченко нам залишив), настільки загрожують царській імперії, а відтак совєтській, вони продовжували знущатися з українців всякими заборонами та знущаннями. Проте заборонити поета цілковито не виходило. Значіння Шевченка для українців завжди було надто велике – портретів його було скрізь, навіть в найменших селянських хатинах. Тоді комуністичний режим взявся до вельми підлих способів, щоби використати Шевченка для своїх потреб. З одного боку дозволяли ставити поетові пам’ятники, а з другого боку викривляли твори його, викидаючи з них усе найважливіше – його любов до України, його ненависть до Москви, його глибоку релігійність.
Наступна точка на програмі – стаття “Небезпечний “Кобзар”, написана Г. Котович (джерела: Б.Кравців, Є. Сверстюк), читають: Наталя Гриців і Лілія Суха (Курси Українознавства ім. Івана Франка). Ця стаття розповідає про видавання творів Шевченка у Совєтському Союзі та до якої міри спотворювали вірші, робили гострі цензури або просто не дозволяли видавати їх. Послаблення та знівечення національного змісту «Кобзаря» були найголовніші цілі совєтської влади.
Тріо Земля: Наталя Онищук, Ірина Тарнавська та Ксеня Мариняк, виступило з трьома піснями: “Шевченко”, (сл. М. Рильського, муз. А. Кос-Анатольського; “Садок вишневий коло хати” (сл. Т. Шевченка, муз. Я. Степового); “Сонце заходить, гори чорніють” (сл. Т. Шевченка, муз. К. Стеценка).
Опісля деклямація “Портрет Тараса Шевченка” (сл. Л. Храпливої-Щур), деклямує:
Соломія Миц (Спілка Української Молоді, Едмонтон).
Відтак на звуковому тлі симфонії С. Людкевича “Кавказ! пройшло зорове представлення: “Пам'ятники Шевченка”, першим образом котрого був вітраж Алли Горської, що його знищила влада 1964 року. Далі були висвітлені деякі пам’ятники Шевченкові по цілому світі, включно в Сибіру й Казахстані.
У заключній концертові точці виступив хор Верховина при Спілці Української Молоді (СУМ) Едмонтон, дириґент: Орест Солтикевич. Хор виконав три пісні: “Думи мої” (сл. Т. Шевченка, муз. І. Біликовського); “Закувала зозуленька” (сл. Т. Шевченка, муз. С. Людкевича); “Учітеся, брати мої” (сл. Т. Шевченка, муз. М. Маліборського).
На кінець: “Заключне слово”. Люба Бойко-Белл (голова Українського Музичного Товариства Альберти) подякувала усім, хто брав участь або іншим чином спричинився до успішного переведення цьогорічного вшанування нашого Велетня та Пророка, Тараса Григоровича Шевченка.
Наше завдання на майбутнє надалі залишається – шанувати Тараса Шевченка і берегти його ідеї. Згадуючи Шевченка, пам’ятаймо про його мрію про вільну країну, де вільні люди на своїй землі житимуть щасливо. Не сміємо цього на одну мить забувати в ці надалі небезпечні часи, коли сини та дочки України вже п’ятий рік віддають своє життя за саме ті самі ідеї.
Share on Social Media
