У Монреалі згадали композитора Юрія Фіялу, 1922-2017

Kомпозитор Юрій Фіяла

Надія Хмара Олійник для Нового Шляху, Монреаль.

Монреальський Осередок НТШ влаштував 2 квітня 2017 року вшанування творчости українсько-канадського композитора Юрія Фіяли. Програму заходу підготовили визначні піяністи – проф. д-р Люба Жук і проф. д-р Іриней Жук, які його особисто знали, з ним приятелювали і співпрацювали.

Програму відкрила заступниця голови і референтка імпрез Олеся Чехут, привітавши численних присутніх, а між ними вдову композитора, який відійшов у Вічність 6 січня 2017 р. Секретарка Леся Гаврилюк коротко представила доповідачів. Програма складалася з двох частин. У першій Люба Жук розповіла про життєвий шлях композитора і його творчі досягнення. У другій частині програми Іриней Жук подав глибоко продуману аналізу творчости Юрія Фіяли.

Юрій Фіяла народився в Києві 1922 року. Його родинний дім був сповнений музикою. Батько Осип, інженер-архітектор, і мати Анна (з роду Уляницька), лінґвіст, обоє були досконалими піяністами, тітка Оксана Уляницька була солісткою Київської опери. Домашні музичні вечори, на яких збиралася тогочасна київська музична еліта, та відвідування багатьох концертів, опер і театральних вистав у великій мірі сприяли музичному зростанню талановитої дитини.

На сьомому році життя малий Юрій почав відвідувати уроки фортепіяно і вже після трьох місяців навчання міг інтерпретувати легші твори віденських класиків – Моцарта, Гайдна чи Бетховена. Згодом поступив до спеціальної музичної школи, де, крім загального навчання, багато уваги приділялось музичним студіям. Там він теж показав свій великий талант – почав компонувати і в 13 років життя написав “Піяно мазурку”, яку включено в Альбом дитячих композицій, а критика визнала найкращою композицією.

У 1939 р. Юрій закінчив із великим успіхом середню музичну школу і на випускному концерті виконав свій власний твір, чим відразу привернув увагу музичних кіл української столиці. Під час наступних двох років навчався в Київській Консерваторії ім. Чайковського у таких славних педагогів як Левко Ревуцький, Борис Лятошинський, Андрій Ольхівський. Однак, нові творчі прояви раптово перервала Друга світова війна.

В часі воєнної завірюхи батько Осип Фіяла та його родина (дружина, син і донька) залишили Совєтський Союз і опинилися в Німеччині. Там Юрій продовжував навчання в Музичній Академії, збагачуючись новими знаннями, зокрема в композиції i дириґуванні, та здобув звання доктора музикознавства.

Після смерти матері решта родини переселилася до Бельгії. Там, у зовсім нових обставинах, сповнений надій композитор познайомився з різними прихильними людьми, які допомогли йому влаштуватися. Завдяки трирічній стипендії Ватикану, він зміг вписатися на Королівську Консерваторію в Брюсселі. (Conservatoire royale de musique). Швидко він знайшов чимало ентузіястів серед бельгійської інтелектуальної верхівки, які цікавилися його музикою і допомогли йому нав’язати знайомства з передовими бельгійськими і французькими музикантами. Він став центром уваги серед них, як молодий композитор і піяніст.

Цей бельгійський період став дуже сприятливим для музичного формування і плідним у творчості молодого композитора. За порівняно короткий час він написав понад 40 творів: одну симфонію, кілька сонат, концерти для фортепіяно, камерні твори тощо. Поруч із своєю композиторською творчістю, Юрій Фіяла брав участь у житті української громади, передусім студентського осередку в Лювені, де зорганізував студентський хор і виступав з ним перед чужинецькою публікою, популяризуючи українську пісню.

На початку 1949 р. Юрій Фіяла еміґрував до Канади і поселився в Монреалі. Початки перебування в Канаді не були легкими. Він мусив знаходити різні способи влаштування, як і багато інших професійних музикантів-іміґрантів. Врешті, у 1967 р. йому пощастило отримати працю продюсера в міжнародному відділенні радіо Сі-Бі-Сі, де працював до 1987 р., не забуваючи одночасно про своє основне покликання композитора великих форм. Послідовно пише нові композиції і здобуває признання колег і зацікавлення виконавців та музичних організацій.

Юрій Фіяла незвичайно плідний композитор. Його музичне надбання нараховує понад 200 творів майже у всіх жанрах – для оркестри: симфонії, симфонічні сюїти, сінфонієти, “Український триптих”, “Тіні забутих предків” “Сюїта Курилика”, дівертіменто для скрипки й оркестри, численні камерні твори, як квартети, тріо, сонати для різних інструментів і фортепіяно, чотири сонати для фортепіянового дуету, сольові композиції для фортепіяно, між ними п’єси для дітей і молоді та твори для хору і для голосу сольо.

Прем’єри двох композицій, “Capriccio” і ” Musique concertante”, на першому і другому Монреальському Міжнародному Конкурсі Піяністів, які відбулися в 1965 і 1966 роках, значно прислужилися до популярности нашого композитора. З нагоди 60-ліття Юрія Фіяли відбувся ряд заходів, як напр. концерт його камерної музики в Університеті Меꥳлл у Монреалі, при співучасті різних ансамблів. В загальноканадських англо- і франкомовних програмах радіо і телебачення та в пресі проведено численні інтерв’ю з композитором, як теж виконання його композицій, а 1992 року у великій залі Консерваторії ім. Чайковського в Києві ентузіястична публіка прослухала великий авторський концерт творів Юрія Фіяли.

________________

У другій частині програми Іриней Жук подав глибоко продуману аналізу творчости Юрія Фіяли. Він познайомив слухачів з типовими творами композитора, включно з аудіо-записами прикладів. Подаю кілька творів, що прозвучали, з коментарями в англійській мові.

Musique de chambre pour cinq instruments à vent, dedicated to the Belgian Woodwind Quintet is a work that reflects Fiala’s fascination with the music of Paul Hindemith during the Belgian period and throughout his life.

Concertino for piano with trumpet, timpani and orchestra was the first work composed not long after his arrival in Canada. Written for pianist Rose Goldblatt, it was performed in 1956, and recorded shortly after by Radio Canada International. Fiala himself commented: “In this Concertino I have tried to use the resources of the piano in a predominantly contrapuntal texture, where the solo is at times pitted independently against the strings and sometimes completely interlocks.” The Concertino shows influences of Fiala’s studies in Kyiv, and perhaps specifically of the Shostakovich concerto with a similar orchestration, i.e. for piano with trumpet.

The musical activities of the Luba & Ireney Zuk Piano Duo and their relationship with the composer were quite close. Fiala dedicated several of his works for four hands at one or two instruments to the Duo.

Among Fiala’s works for two pianos, Sonata for Two Pianos, written in 1970, is the most extensive. The Zuk Duo gave the premiere in Montreal and have included the sonata in the programs of their European and North American tours. The composer describes the four-movement work as follows: “The first movement, Allegro non troppo, is constructed within the framework of a free sonata form with two contrasting themes; the first brisk and energetic and the second, ‘quasi andante’, of a more tranquil nature. The second movement, a Berceuse (Lullaby), is written in 7/8 time. It is reflective, even mysterious music with a rocking middle section in 5/8. The following Arietta, ‘andante semplice’, is based on a simple melody, a kind of intermezzo with a short fugato for a middle section. The long and vigorous Finale, ‘allegretto giusto’, is based on a nine-note cell (giocoso), which undergoes various polyphonic transformations and is subjected to a number of melodic and rhythmic modifications. Structurally, it is a combination of a free floating ‘rondo’ based on a scherzo-like thematic development. After a marked crescendo and gradual accelerando, the work closes in a distinctly optimistic mood.

The Duo also frequently performed Fiala’s Second Sonata. Of this work Fiala says the following: “The program notes to my Second Sonata for Two Pianos contain no striking revelations, no deep ‘insight’ whatsoever into its meaning. Very simply, my Sonata is a musical work for two performers enjoying what they are doing and hoping to infect with their enthusiasm every real music lover in the audience. This is exactly why the Sonata closes on a happy note reminiscent of ragtime music. And why, disregarding the possible contradiction in terms, the composer wouldn’t mind at all if his Second Sonata for two Pianos became known as the Ragtime Sonata.”

The Zuk Duo played the world premiere performance of another remarkable piece – the three-movement Concerto da Camera. Clayton Lee, music critic of the Edmonton Journal, wrote in his review following the concert: “Their [Zuks’ Duo] lyrical moments were deliciously warm and they share a rapport that is enviable…They were especially effective in a work, dedicated to them, Concerto da Camera, composed early this year and receiving its world premiere in this performance. An inventive work with a fusion of good ideas, it is based on Ukrainian motifs in contemporary style for two players at one keyboard. “What a pity Canadian composers don’t write music like this for orchestra.” He concludes the review, “They [the Zuks] gave it special treatment and it showed… Music of Ukraine found this team again in familiar waters which they navigate so well.”

Продовження у наступному числі

SHARE