Новий Шлях.
Війна на Донбасі триває вже четвертий рік і останнім часом українці все частіше ставлять питання, чи робить українська влада все можливе для визволення окупованих Росією територій. Після довгого періоду невизначеності влада у цьому місяці нарешті почала певне просування у цьому питанні. На минулому тижні Секретар РНБО України Олександр Турчинов заявив, що “Прийшов час не просто визнати окупованими деякі регіони Донецької і Луганської областей, але чітко, на законодавчому рівні визначити засади державної політики щодо їх звільнення”. На цьому тижні Президент України планує внести до Парламенту законопроект про реінтеграцію окупованих територій Донбасу. У вівторок, 20 червня, може відбутись зустріч Президента Порошенка з Президентом США Трампом (або Віце-президентом Пенсом), від результатів якої, мабуть, буде великою мірою залежати доля і зміст нових українських ініціатив.
Про те, що саме повинна були би зробити влада в плані звільнення “Окремих районів Донецької та Луганської областей” (ОРДЛО), Новий Шлях поговорив з вихідцем з нині окупованих територій, київським політологом Павлом Жовніренком. Багатьом канадським українцям Павло знайомий як один з організаторів еколого-культурологічних походів “Дзвін”, перший з яких пройшов Донбасом у 1989 р. Тоді, за часів ще відносно міцної радянської влади, українці з України та багатьох діаспор почали агітацію за незалежність у Донецьку, Луганську, містечках та селах Донбасу. Зараз, у 2017-му, більша частина маршруту “Дзвону-1989” знаходиться під російською окупацією і під потужним впливом антиукраїнської пропаганди.
Чи вдасться інтегрувати населення ОРДЛО назад в український світ після звільнення територій?
Вдасться дуже просто. Згадайте, як ми під час “Дзвону” у 1989 році на тих територіях зібрали 39 тисяч підписів за надання українській мові статусу “єдиної державної”. А потім більшість там проголосувала за незалежну Україну на референдумі. Зараз там склад населення став більш проросійським, тому що багато проукраїнських людей виїхало. Але там безліч нормальних людей. У мене зараз в телефоні 63 номери тих, що знаходяться на окупованих територіях, – моїх рідних, друзів, колег. Половина з них абсолютно адекватні люди. Багато хто змушений там залишатися – в одному Донецьку близько 45 тис. лежачих інвалідів. Адаптація і реінтеграція людей будуть залежати від того, як їх проводити. України на Донбасі не було з 1999 року, коли Леонід Кучма віддав його Рінату Ахметову в обмін на забезпечення перемоги на виборах на тій теріторії. Україна не займалася Донбасом, там не було українських газет, газету Дзеркало Тижня довгий час можна було купити тільки в одному кіоску у Донецьку. Реінтеграції населення Донбасу в Україну допоможуть такі позитивні приклади, як безвізовий режим для українців у Європі. Але зараз в Україні небагато позитиву – у нас практично не проводяться реформи, ВВП майже не росте, різко виросла злочинність, система залишилась та сама.
Чи треба було відокремити Донбас від України раніше, згідно ідеї письменника Юрія Андруховича, яку він висловив ще у 2010 р.?
По-перше, якби Андрухович трохи більше знав Донбас, він би такого не говорив. Віддавати Донбас не можна хоча б тому, що населення там – в більшості українці. По-друге, якби він трохи більше знав російський менталітет – а він повинен його добре знати, він же вчився в Москві – він би теж так не говорив, бо орда не задовольняється маленьким шматком, запах крови їй тільки збуджує апетит. Якби Україна в Криму дала бій – не сталося би того, що сталося потім. Крім того, я не знаю жодного націоналіста чи патріота в світі, який виступає не за розширення своєї держави, а за її скорочення.
Чи варто, згідно деяких пропозицій, позбавити українського громадянства групу людей, які живуть на окупованих територіях і активно виступають проти України, працюють в окупаційних “органах влади”?
В Україні існує тільки індивідуальна відповідальність, колективної відповідальності нема і нічого нового не треба придумувати. Усі громадяни України, які там знаходяться, залишаються громадянами України: і патріоти, і сіра маса, і навіть ватажки тих угрупувань Захарченко і Плотницький. В кримінальному кодексі є цілий розділ про співпрацю з окупантами, про зраду Батьківщини, про фінансування терористів. І от індивідуально кожному треба буде віддати належне – кому пільги, премії, медалі, а кому – тюрма.
Які висновки можна зробити з того, що відбулось на територіях, які були звільнені в 2014 році, наприклад, у Слов’янську і Краматорську? Наскільки там запанували українські настрої?
Краматорськ зараз – більш-менш проукраїнський, у Слов’янську ситуація гірша. Ситуація могла би бути значно кращою, якби працювала українська інформаційна політика, тому що в цих містах дуже легко можна зловити телеканали “ЛНР”, “ДНР” і російські, а українські з’явилися зовсім недавно. Я, і не тільки я, готовий їхати туди, допомагати Донецькій обладміністрації. Я їм запропонував конкретні речі, що робити, але від адміністрації – ніякої реакції.
Як буде розвиватись “мінський” процес і яким чином може відбутись звільнення окупованих територій?
Можливості для звільнення зараз немає. В першу чергу, політичний клас – керівництво країни, олігархат – не зацікавлений, щоб війна закінчилась. В Донецькій і Луганській областях треба було оголосити воєнний стан ще в 2014 році. В нинішній ситуації вихід бачиться в тому, щоб оголосити ці території тимчасово окупованими Росією. Ми, на жаль, прийняли російські правила гри, правила гібридної війни. А гібридність – це невизначеність, у нас постійно невизначеність щодо того, що відбувається на Донбасі. Це називається АТО, але антитерористичні операції роками не проводяться, з терористами не ведуть переговори. Якщо це війна – то війна з ким? На словах Порошенко говорить, що з Росією. Це дійсно так, і Європарламент це визнав, міжнародний прокурор ООН визнав, що Росія окупувала Крим і частину Донбасу, Генеральна асамблея ООН говорить, що Росія – агресор. Є резолюція Генеральної асамблеї про визначення агресії, сім пунктів з вісьми якої абсолютно підходять під те, що робила Росія в Криму і робить на Донбасі. Верховна Рада визнала Росію країною-агресором, є Закон про статус окупованих територій. Але потрібен один Закон, де би все це було об’єднано, і було би чітко сказано, що ці території окуповані Росією. Визнання цих територій тимчасово окупованими Росією перекладе на Росію повну відповідальність за ті території відповідно до женевських конвенцій. Це також чітко визначить суб’єкт для судових позовів для української держави, громадян, бізнесів. Цей план був запропонований ще 2 роки тому Коаліцією патріотичних сил Донбасу, яку створили ті, хто виїхав з окупованої частини. Підтримала нас поки що тільки фракція “Об’єднання Самопоміч” у ВР. Побачимо, наскільки новий законопроект Президента про реінтеграцію окупованих територій Донбасу, зміст якого поки що невідомий, буде враховувати ці моменти.
Які перспективи розв’язання цих проблем через політичні процеси в Україні?
Зараз Путін рятує Порошенка тим, що продовжує війну на Донбасі. Якби не війна, за усіх невиконаних обіцянок Порошенка і його партії, їх би вже при владі не було. Я даю не менше 70% імовірності, що уже були б або дострокові вибори, або Майдан. А зараз Майдан практично неможливий, тому що всі розуміють, що він буде працювати на Путіна. Отже, люди в Україні живуть у постійному стресі вже 3 роки. З іншого боку, у Путіна зараз теж патова ситуація. Він не може йти далі в Україну, тому що він вже обламав на ній зуби, план Новоросії вже помер. Як і в шахах, найбільш імовірний вихід з пату – шось на зразок нічиєї на якийсь час, тобто продовження тої ж патової ситуації. Найбільш оптимістичний сценарій – що після чергових виборів у 2018 р. в Україні прийде більш ефективна влада і почнуться реальні реформи.
Share on Social Media
