Українські мистці в Західній Европі після 1945 року (Частина 3)

Павло Лопата для Нового Шляху-Українських Вістей.

Із попереднього числа

Андрій Сологуб влаштував кілька персональних виставок у Франції та Канаді, а саме, в галерії Канадсько-Української Мистецькіої Фундації (КУМФ) в Торонто у першому році її заснування 1976-го. Дві картини “Натюрморт“ і “Константинополь“ репрезентували художника у “Світовій виставці українських мистців“, організованій членами Управи КУМФ в її виставочних приміщеннях 1982 року. Інші дві його картини “Місто“ і “Мертва природа“ було показано на “Виставці українського мистецтва“, підготовленій членами Комітету Українців Канади Відділ-Торонто та головою Комітету виставки Мироном Левицьким (16-23 листопада 1963), влаштованій в залі Торонтонської публічної бібліотеки (St. George and College Str.). Твори Андрія Сологуба зберігаються у багатьох любителів українського мистецтва в різних містах Европи, США та Канади. Життя і мистецька творчість Андрія Павловича Сологуба завершилися із його смертю, що настала 2010 року. В його спадщині залишилися серії акварельних пейзажів, на яких відображено краєвиди Франції, Португалії, Чехії, Італії, Індії, навіть Японії та країн Середньої Азії. Що стосується його іконопису, то він розмалював один іконостас для Української православної церкви святого Симона Зилота в Парижі (1969-1970, дивись статтю Володимира Поповича “Іконостас А. Сологуба в Парижі“, журнал “Сучасність“, 1973, ч. 12), а другий – для Українського православного собору в Лондоні (Англія, 1971-1972). На кінець слід згадати про невеликого змісту видання “Графіка“ (1971, стор. 14) накладом Відділу Об’єднання Мистців Українців Америки у Філядельфії (ОМУА), якого Андій Сологуб є автором. У цій своїй розвідці він навів про історію гравірування, техніку лінориту, деревориту, офорту та способи їх виконання різними приладдями та хімічними кислотами на металевих плитах, кам’яних, на дерев’яних дошках та лінолеумі. (Дивись статті: Микола Колянківський “Музи люблять мансарди“, журнал “Ми і Світ“, травень 1956 р. та Івана Кошелівця “На порі творчої дозрілости. Нотатки про Андрія Сологуба“, журнал “Сучасність“, 1987, ч. 3).

Восени 1950 р. з Німеччини до Франції прибув Анатоль Яблонський. Він не бажав еміґрувати до Канади, куди поїхали його мати і молодший брат Ярослав. Всупереч волі і бажанню старшого брата Леоніда, Анатолеві судилось влаштуватися в Парижі. В ньому він вже був з 1934 р., де завершив мистецькі студії у малярів Василя Перебийноса (1896-1966) і Василя Хмелюка (1903-1986). Після повороту з Парижа, Яблонського прийняли до Асоціяції Незалежних Українських Мистців (АНУМ) у Львові. Активним в ній не був, бо був зайнятий малярськими розписами церков у спілці з П. Ковжуном і М. Осінчуком. Одночасно виконував малярські праці для Національного музею при вул. Мохнацького, для Західно-Европейського музею при вул. Оссолінських, для Музею ім. Дідушицьких при вул. Рутковського, для Українського Етнографічного музею при НТШ та для Літературно-Мистецького Клюбу у Львові. Анатоль Яблонський прожив у Парижі неповних п’ять років. Сорокадварічний, напрочуд здібний художник помер, мабуть 11 липня 1954 року. Його тіло знайшла місцева поліція у його кімнаті 19 липня, ствердивши, що Яблонський міг відійти у вічність приблизно перед тижнем. Про вістку трагічної смерті молодого мистця і про його життєву дорогу та мистецьку роботу сповіщали на своїх сторінках газети “Шлях Перемоги“ і “Гомін України“. Під назвою статті “Не забудьмо їх пом’янути“ П. Лопата написав спогад, присвятивши її скульпторові Антону Павлосю й мистецеві Анатолю Яблонському (“Гомін України“, Торонто, 7 січня 2005).

Темістокль Вирста

Уродженець Буковини Темістокль Вирста (15 жовтня 1923 – 16 травня 2017), тікаючи від сталінського терору до Румунії, потім через Югославію й Італію, 1950 року дістався до Франції. У Парижі поселився на постійно, в якому, незабаром знайшов собі притулок у серці мистецького міста – Монпарнасі. На це він собі міг дозволити, відчуваючи, що мистецькі студії в Академіях Румунії та Італії, зрешту і різні мистецькі паризькі робітні, допоможуть йому знайти відповідний грунт для розвитку свого таланту. По перших роках життя в Парижі, де спершу виявився “вуличним малярем“, рішив займатися лиш малярством, щоб здобути ним вступ до місцевих галерій і сальонів, двері яких йому прихильно відкривалися. Його абстрактне і безпредметне мистецтво імпонувало властителям паризьких виставочних приміщень. Насичене кольористичними вартостями, побудоване на вдало згармонізованих фарбах, прередусім ярких, делікатних, привабливих і приємних для задоволення глядачам,викликувало симпатію у багатьох любителів, саме до його мистецьких творів. Про досягнуті успіхи в малярстві Т. Вирсти висвітлює ошатне видання “Шлях маляра“, яке появилося в Парижі 1975 року. На 95-ти сторінках цієї монографії містяться статті, що появлялися у фаховій французькій пресі, переложені на українську й англійську мови, доповнені багатьма кольровими і чорнобілими репродукціями із його картин та кілька скульптурних робіт. Читачам газети “Новий шлях – Українські вісті“ більш доцільно буде довідатися про деякі виставки картин Т. Вирсти, що відбулися у різних приміщеннях міст Америки і Канади. Виставляючи систематично в Парижі, в котрому влаштував понад 20 індивідуальних експозицій, та в інших містах Франції, Швайцарії, Бельгії, Данії, Італії, Т. Вирста приїхав до канадського Монреалю. Його картини виставлено в залі місцевого університету весною 1970 року. Про мистця Вирсту опубліковано статтю на одній із сторінок щотижневої газети “Новий шлях“ з датою 25 квітня 1970 року. У липні місяці того ж року мистець прибув до Детройту, де відбулися дві виставки його мистецьких творів: одна в галерії Державного університету Вейн (25 картин), і друга в приміщеннях Культурно-Громадського Клюбу в Українсько-Американському осередку (30 творів, вересень-жовтень). Після виставок, наведених вище, наступна персональна здійснилася в Чікаґо в днях 4, 5 і 6 грудня 1970 р. По десяти роках Т. Вирста загостив знов до Детройту, де його виставку картин організували члени Культурно-громадського клюбу, очолюваного маестром Едвардом Козаком (1980). У залах головної бібліотеки Гарвардського університету влаштовано виставку мистця з Парижу, яка тривала від 13-го до 23-го листопада 1981 року. У травні 1982 р. в приміщенні Українського Інституту Америки в Нью-Йорку, відбулася виставка із 50-ма творами Т. Вирсти. Протягом двох днів, 8-го і 9-го травня того ж року, тривала виставка його картин в залі церкви св. Івана Хрестителя в Нюарку, Нью Джерзі. Інші виставки картин маляра в Канаді відбулися в приміщенні Інституту Св. Володимира в Торонто (1971), під час якої познайомився з мистцем Василем Куриликом, також у мистецькій галерії Ірини Мороз “Фокус“ (Торонто, від 14-го до 31 березня 1982 р.), в Едмонтоні (двічі, 1980-го і 1986-го роках), у Вінніпезі (жовтень-листопад 1986) та знов у Монреалі (1990). (Більше про нього та про його мистецтво можна довідатися від авторів таких статтей: Денис Квітковський-Квітка “Архипенко в Женеві-Вирста в Детройті“, поміщеної в “Календар-Альманасі Нового шляху на 1971 рік“, Михайло Коржан “Розмова з Темістоклем Вирстою“-“Сучасність“ ч. 11, 1973 р. та з інших десяти відгуків-рецензій на виставки мистця у різних роках, поміщених на шпальтах таких газет: “Новий шлях“, “Свобода“ і “Вільне слово“).

Омелян Мазурик

Із біографічних даних про Омеляна Мазурика довідуємося, що він народився 2 лютого 1937 року в українському селі Брижава на Лемківщині (Польща). Середню освіту отримав у так званому Ліцею, а потім мистецьку у Краківській академії мистецтв (1958-1963). Незабаром став членом Спілки польських малярів, на рекомендації котрої був спрямований на поглиблення студій у Париж, де закінчив Вищу школу мистецтв у майстерні Бреншона (1967-1968). Там він лишився жити і творчо працювати. У скорому часі О. Мазурик почав виставляти свої картини, спершу в галерії “Сімес де Парі“ а згодом у інших, на які появлялися різні рецензії французьких мистецьких критиків. До переліку тих осіб, які згадували про цікаві малярські роботи мистця належать: Жорж Жіродон, Роже Клєрмонт, Моріс Тассарт, Андре Канель, Р. Врінат-голова Спілки французьких критиків та інші. До когорти українських осіб, які писали про мистецьку діяльність О. Мазурика, належать: Дарія Зельска-Даревич, Юрій Даревич, Любослав Гуцалюк, Богдан Стебельський, Катерина Штуль, Софія Наумович, Любомир Госейко, Володимир Годис, Анатоль Курдидик, Любов Коленська, Іванна Савицька, Олександра Мудра, Юлія Войчишин, Дарія Сіяк, Ярослав Стех, Кость Чаваґа, Володимир Попович, автор цього матеріялу Павло Лопата та багато інших. Помер мистець 13 листопада 2002 року в Парижі, залишаючи в глибокому смутку дружину Одарку – відому співачку та двох синів. Під час свого короткого 65-тирічного життя і мистецької творчості, художник влаштував понад тридцять персональних виставок, які проходили у Франції, Італії, Німеччині, Бельгії, Україні, США та у таких містах Канади: у Монреалі (1980), у Вінніпезі, Калґарі та Саскатуні (1982), в Едмонтоні (1983), Оттаві (1990) та в Торонто. У Торонто Мистецька рада при Інституті Св. Володимира, до якої входили Галя Слюзар і Анна Троян, подбала про першу в Канаді виставку біля 70-ти творів О. Мазурика, яка тривала в їхньому приміщенні від 21 жовтня до 4 листопада 1973 року. Слідуюча відбулася в галерії КУМФ 1980 року, і остання-в приміщенні Інституту св. Володимира (ч. 620 вул. Спадайна, 15-22 листопада, 1992).

SHARE