Новий Шлях.
Цього року в Торонто закінчилася багатолітня реставрація Католицького Собору Св. Михаїла. Значну художню роботу під час реставрації виконувала фірма з Нью-Йорку Ecclesiastical Art & Design, Ltd. Власне кажучи, цю роботу виконав власник фірми, Святослав Макаренко, разом зі своєю донькою Русланою.
Почесне і відповідальне завдання художньої реставрації головної римо-католицької церкви Торонто доручили фірмі з більш ніж 60-річним досвідом. Керівники робіт кілька років не могли знайти того, хто би виконав художнє оздоблення Собору згідно оригіналу. Особливу складність представляв головний елемент інтер’єру, стеля, яка ще 167 років тому була виконана у готичному стилі із золотими зірками на синьому тлі. Ця стеля була декілька разів замальована і потрібен був хтось, хто може відтворити її оригінальний дух. Святослав разом з Русланою представили проект, який найкраще втілював цю ідею.
Реставрація церков з поверненням до старовинного стилю – це те, чим Святослав Макаренко займається все своє творче життя. Як розповів Святослав Новому Шляху, “Це є моя спеціальність, це те, чого я навчився від батька, у старих художників, які знали старовинні методи. Я вчився у 1960-ті роки, коли в суспільстві і культурі відкидалося все, що було. Тоді думалося, що все модерне – краще, ніж те, що було колись. У нас з батьком були важкі часи у 60-70-х роках, бо наші церкви не хотіли визнавати, що ікона – наша, всі хотіли тільки реалістичне мистецтво. А ми не бачили причини вводити в Церкву реалізм. Тепер все відновилося, відновилася іконографія. Тепер навіть у Римо-Католицькій Церкві шанують іконографію, вони розуміють, що навіть в сучасному часі вона має значення, бо це є символ”.
Першим вчителем і наставником Святослава був його батько, Борис Макаренко, який почав займатися скульптурою і мистецтвом у 1950-х роках з відомим українським скульптором Миколою Мухиним. Святослав згадує Миколу Мухина дуже тепло: “Надзвичайно здібна людина. Надзвичане око мав і надзвичайну руку мав. Виконав скульптуру двох козаків на конях з чудовим рухом коней. Ту скульптуру він назвав “Славою”. Коли я народився, тато назвав мене Святославом саме в честь того твору”.
Михайло Осінчук був ще одним художником, який був дуже важливим для Бориса Макаренка в навчанні церковному мистецтву: “Він був з тих, хто ще встиг в Україні вивчити церковне мистецтво і поліхромію. Він застав той розквіт, що в Україні був на самому початку ХХ століття. Тоді, перед визвольними змаганнями 1918-1919 років, відновилися культура, мова, мистецтво. Осінчук приїхав в Америку і опинився в Нью-Йорку”. Святослав також вчився у знаменитого українського маляра та іконописця Петра Холодного (мол.), працював з художниками Святославом Гординським та Мироном Білинським. Як сказав Святослав, “Я мав можливість розмальовувати пам'ятник Святого Андрія в South Bound Brook в Нью Джерсі. Там познайомився з Петром Холодним (мол.), з Патріархом Мстиславом”.
“У Північній Америці церковному мистецтву можна було вчитися лише від художників”, говорить Святослав, “навіть для мене не було школи. І це фактично найкраща школа, якщо дивитися на історію людства. Ти йдеш до майстра і сам себе вчиш у його присутності. Бачиш, як він живе, працює, творить, і все те переймаєш. Від усіх тих художників – Осінчука, Мухина, Холодного, Гординського та інших, ота нитка з України тягнеться через усі проекти нашої студії”.
Тепер Святослав передає своїй доньці Руслані “все те, чого навчився від художників з України, від тих, що мали всю ту стару науку в своїх руках. Руслана два роки тому закінчила магістерську програму з архітектури і має всі найбільш модерні технічні засоби у своїх руках. Має можливість все це разом поєднати і продовжити далі. Вона працює зі мною змалку. У мене семеро дітей, святе число. Старші чотири знають ту працю, але тільки Руслані вона найбільше припала до душі. Сини працюють зі мною, коли потреба існує. В нашій сім'ї є інженери, будівельники, фінансисти, один син – пожежник, він обрав цю професію, бо любить допомагати людям. Всім їм я передав багато з того, що знаю сам”.
Руслана згадує: “Це історія родини, яку треба продовжувати. Ми виростали в студії. Ми, діти, бавилися, поряд сидів дідусь, показував, пояснював, тато працював. Я уважно до всього приглядалася, навчилася, як руку тримати, як стати, щоб малювати”.
А вчитися було чого – монументальне мистецтво є дуже важкою роботою. Святослав пояснив нам: “Монументальне мистецтво є зовсім інше, з іншими вимогами і правилами, ніж те, що ви бачите в картинній галереї. Все своє життя, скільки я церков розмалював, я все одно кожного разу вчився чогось нового, мусив якісь проблеми розв'язувати, з якими раніше не стикався. Це є інший масштаб. Тато навчився у німецькій фірмі, як таку працю організувати і виконати у великому масштабі. Потрібно знати, як кольори змішувати, щоб на відстані 20 метрів від стелі, з підлоги, малюнок виглядав саме так, як ти хочеш. Дуже часто робітники, які працюють на риштуванні, говорять, що зовсім не розуміють, що малюють, бо зблизька не видно. Але коли зійдеш на підлогу, то все виглядає добре. Щоб цього навчитися, треба витратити все життя. Крім того, при такому масштабі тяжко втілити свою ідею і водночас вкластися фінансово. Все приходить з досвідом”.
За усі роки Святослав і Ecclesiastical Art & Design відреставрували понад 150 церков. Перевагою фірми є те, що вона може виконувати завдання в різних видах мистецтва. Святослав говорить: “Ми можемо робити і мозаїки, і вітражі, і розпис, і, залежно від архітектури, можемо порадити, як найкраще виконати всі роботи за той бюджет, який церква вирішила витратити. Ми навчилися поєднувати мистецтво з бізнесом, щоб шасливо виконувати нашу працю. А тепер відкриваються нові перспективи. Побачимо, як Руслана поведе роботу в майбутньому”.
Share on Social Media
