Новий Шлях.
Чим став для України 2016 рік? Вже третій рік поспіль Новий Шлях звернувся за підсумками до громадського активіста Валерія Пекаря. Валерій надав нам стисле узагальнення результатів року, де відзначив, що 2016-й не дотягнув до вимог та очікувань українців. Збільшення темпів реформ після зміни уряду не сталося через надмірну строкатість коаліційного уряду і малу дієздатність парламенту, вважає він.
Втім, протягом року таки відбулося декілька важливих реформ. Це, насамперед, введення електронних декларацій, яке поки що не дало ефекту у вигляді вироків через відсутність незалежного антикорупційного суду, але стало незворотнім кроком в очищенні влади. Крім того, просунулась реформа газової сфери – припинилась залежність від російського газу і закрились можливості для масштабної корупції. У списку позитивів – початок набору суддів до Верховного Суду України, що є фундаментом судової реформи; вибори у нових об’єднаних територіальних громадах та інші кроки у сфері децентралізації; просування дерегуляції (зокрема скасування цінового регулювання та спрощення експорту послуг); активні кроки у освіті та охороні здоров’я; часткове покращення податкового законодавства; ранній і прозорий старт бюджетного процесу; та поширення системи публічних закупівель ProZorro на всі сфери.
Розчарування, на думку Валерія, включають відсутність приватизації та продовження мораторію на продаж землі; відсутність податкової реформи і реформи фіскальної служби; повільне просування верифікації соціальних виплат; продовження традиції “договорняків у бюджетну ніч”; підняття мінімальної зарплати до 3200 гривень, яке загрожує ростом тіньової економіки; провал реформи державної служби, оскільки на конкурсах на посади державних секретарів міністерств часто перемагають люди із заплямованою репутацією. Наприкінці третього року після початку Революції Гідності, як вважає Валерій, позитивна енергія Майдану остаточно вичерпалась, насамперед, через відсутність покарань винних у насильстві на Майдані, масштабних корупціонерів, російських агентів, проросійських медіа тощо.
Ми також задали Валерію кілька запитань стосовно причин того, що відбулося в Україні минулого року, і того, що може принести наступний рік:
Новий Шлях: Коли ми з Вами говорили в кінці 2014-15 років, йшла мова про необхідність об’єднаних зусиль суспільства і влади з реформування України. Зараз, очевидно, вже більше йде мова не про реформи, а про політичний процес і вибори. Чи страждає від цього процес реформ?
Валерій Пекар: У нас реформи і політика є абсолютно відокремлені одне від одного речі. Політики займаються виключно політичною боротьбою. В політичний сфері у нас теоретично вибори мали би відбутися вже давно, бо коаліція в Парламенті є тільки на папері. Але ті, хто тримаються за коаліцію, перевиборів не хочуть, бо розуміють, що втратять владу. Ставлення активних громадян до ідеї дострокових виборів не дуже позитивне, бо зрозуміло, що перемогу отримають популісти (це загальноєвропейський і навіть світовий тренд) та реваншисти. А якоїсь альтернативної політичної сили, яка би представляла оті 20% виборців, які вірні цінностям Революції Гідності, немає. Натомість ми маємо 5-6 таких політичних сил, кожна з яких має 1-3% і не пройде виборчий бар’єр. Зараз в усіх партій дуже низький рейтинг, виборці розчаровані і вважають, що нам потрібні нові політики. Водночас, вони не дуже хочуть голосувати за нових політиків, це такий парадокс масової свідомості.
А реформами займаються зовсім інші люди, які не мають жодного стосунку до політики (а політики не мають стосунку до реформ). Це трошечки дивно, але так виходить. Реформи — це прерогатива тих нових людей, які пішли працювати в виконавчу владу та організації громадянського суспільства, які їй допомагають. На жаль, станом на сьогодні велика кількість реформаторів з органів влади вже пішла, їх залишилися буквально одиниці, і це гальмує зміни.
Новий Шлях: Які загрози несе для України така ситуація з реформами?
Валерій Пекар: Найбільш імовірний внутрішньоукраїнський сценарій 2017 року – інерційний, коли нічого не відбувається, економіка дуже повільно зростає, незадовільними темпами порівняно з масштабами великого падіння 2014 року. В політиці продовжується війна компроматів, але виборів і оновлення немає. Росте соціальна напруга, але вона не перетворюється на якісь події, тому що для цього недостатньо невдоволення, потрібні ще спеціальні приводи. Тобто, загальний вектор направлений вниз, країна деградує, але робить це настільки повільно, що це навіть і не помітно. Це інерційний сценарій, але є висока ймовірність непередбачуваних подій, які можуть повністю змінити баланс сил.
Найбільш важливий негативний тренд — це поступове зниження спроможності українських владних інституцій. Ми це бачимо на прикладі численних помилок тих або інших міністерств, або ж у невдалих голосуваннях в парламенті навіть за ті потрібні країні закони, щодо яких є згода.
Якщо так буде продовжуватися, матимемо врешті справжній інституційний колапс. Що це таке? Приклад інституційного колапсу у військовій сфері ми бачили навесні 2014 року, коли у нас не існувало армії, і десятки тисяч людей в домашніх капцях пішли на фронт і просто закрили собою цю дірку, часто в буквальному розумінні цих слів. А інституційний колапс у цивільній сфері завершиться тим, що певна кількість людей просто буде створювати систему з нуля, замість того, щоб ремонтувати стару. Я дуже жалкую, що цього не сталося у 2014 році, коли була така можливість. Одразу після Майдану у міністерствах були порожні коридори, всі бюрократи ховалися по своїх кабінетах і через шпаринки дивилися, хто там ходить. Тоді можна було все поміняти, але на жаль, не було тоді таких людей на ключових посадах, які були готові все рішуче змінити, та і шок від російської агресії був такий, що було не до реформ.
Романтичний похід нових людей (а це здебільшого люди з бізнесу) у виконавчу владу після Майдану — це була «атака легкої бригади», яка описана у поезії The Charge of the Light Brigade лорда Тенісона. Коли малочисельний загін непідготовлених, недостатньо згуртованих людей пішов в атаку на позиції тих, хто добре окопався. Відбувся розгром цього загону, адже більшості цих людей вже нема на державній службі, а те, що вони зробили, зараз намагаються повернути назад. Я би сказав, що зараз нам потрібна атака важкої бригади. Так чи інакше, буде другий захід нових людей у виконавчу владу, але він вже мусить ретельно готуватися. Цих людей повинно бути більше, вони повинні бути ретельніше навченими, згуртованими, озброєними по-новому.
Новий Шлях: Як може відбутись такий масовий похід у владу нових людей, якщо не буде виборів?
Валерій Пекар: Коли валиться державна машина, то приходять люди і починають працювати. У державному управлінні важливо, щоб виконувалась певна функція, а хто цю функцію виконує, це не так важливо. Наприклад, у нас законопроекти теоретично мусять писатися парламентарями, але ті не вміють і не збираються цього робити. Тому у нас законопроекти готує начебто уряд, а насправді їх здебільшого пишуть волонтери. Те саме відбувається і з адаптацією внутрішньо переміщених осіб – коли держава не може впоратися, люди роблять самі. В Україні таких осіб 1 мільйон 200 тисяч. Це, власне, була мрія Путіна – створити масштабну кризу біженців з України в Європі. Щоб цей мільйон людей побіг в Європу і там створив неймовірну напругу. Але Україна повністю абсорбувала цю проблему власними силами, ніхто нікуди не побіг. Не було ні громадянської війни, ні біженців до Європи, Україна все зробила сама. Європа цього не цінує, і жодної вдячності від неї за те, що ми попередили таку кризу, ми не почули. Після того, як з Україною це не вийшло, Путін зробив те саме у Сирії. Таке мусило статися в Україні, але українці виявилися більш монолітними і відповідальними. І це не держава допомогла абсорбувати ті всі сотні тисяч людей, величезна кількість роботи випала на волонтерів, які цим людям допомагають знайти житло і роботу.
Новий Шлях: Але ж Ви описуєте сценарій створення подвійного державного апарату, який не може бути стабільною конструкцією.
Валерій Пекар: Так. Але краще конструкція така, ніж конструкція, в якій взагалі нічого не відбувається. А потім будемо думати, як це буде працювати. Є хороший анекдот. Прийшов нейрохірург до автомеханіка, той все полагодив, зажадав досить невеличку нагороду, і каже, «От я перебираю двигуни, і ти, можна сказати, перебираєш двигуни, а тобі платять в 10 разів більше. Де справедливість?» Тоді нейрохірург сів за кермо свого автомобіля, завів двигун і сказав, «От тепер перебирай». Тобто, на ходу все робиться важче. Можна було би все зупинити в державі, полагодити і потім перезапустити, але таке не можливо. Зараз відбувається ремонт на ходу – ви кудись їдете, а на капоті сидять двоє людей і ремонтують двигун, тому що, якщо вони цього не зроблять, то ви не доїдете. Але я – оптиміст, тому що українське громадянське суспільство довело свою здатність відповідати на виклики.
Новий Шлях: Як складатиметься зовнішня ситуація для Українив наступному році?
Валерій Пекар: Наступного року Україні особливо ніхто не буде допомагати, тому що ми постійно демонструємо свою неспроможність. Принаймні перші місяці своєї роботи адміністрація Трампа буде намагатися залагодити стосунки з Росією. Я певен, що потім Путін обмане американців і американці розлютяться – але це буде потім, на це потрібний час. І для України це буде важкий час. Так само і Європа зараз більше займається своїми проблемами, там будуть вибори в Німеччині, Голландії, Франції. Є погіршення стосунків з Польщею, яка є нашим найближчим і одним з найвірніших союзників, з Туреччиною, де свої проблеми. Тому ми мусимо більше займатися перетвореннями країни, ніж сподіватися на те, що прийде добрий Захід і нам допоможе.
Дивіться два попередніх інтерв'ю Нового Шляху з Валерієм Пекарем тут:
http://newpathway.ca/%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B9-%D0%BF%D0%B5%D0%BA%D0%B0%D1%80-%D0%B2%D1%96%D0%BA%D0%BD%D0%BE-%D0%BC%D0%BE%D0%B6%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%B9-%D0%B4%D0%BB%D1%8F-%D1%80/
Все, що можна взнати про ситуацію в Україні за одне інтерв'ю
Share on Social Media
