Раїса Мороз для НШ-УВ.
Цього року український мистецький світ мав би відзначити дві річниці видатного канадського художника українського походження, Василя Курилика: 90 років від дня народження і 40 років від дня смерті. Народився 3 березня 1927 року, помер 3 листопада 1977. Життя цього унікального художника значною мірою пов’язане з Манітобою і зокрема з Вінніпегом: в нашому місті він жив деякій час, навчаючись в школі, а потім в університеті. Мешкав з братом у винайманій хатині на вул. Борровс, відвідував православну церкву на цій же вулиці. Наслухався від священника історій про поневолення України.
Народився Василь Курилик в родині українських піонерів неподалік Вітфорду (Альберта) і перші 7 років прожив там. Проте його родина незабаром переїхала з Альберти до Манітоби і поселилася в маленькому містечку Стоунволл. Тут він провів свої юні роки і саме цей період його життя дослідники вважають одним з найкритичніших, таким, що залишив глибокий слід в його житті і мав вирішальний вплив на його творчістіь.
Життя Василя Курилика (в англомовному світі його iм’я та прізвище відомі як William Kurelek) було унікальним, як і його творчість. Пік його слави припадає на 60-роки минулого століття. На той час не знаю, хто з українських художників зажив такої слави на загально-канадський сцені. Водночас, він був свідомим українцем, слідкував за подіями на Україні і навіть пробував листуватися з художником Опанасом Заливахою, який на ту пору відбував покарання в Мордовії серед інших українських політв’язнів. В Україні зберігся його лист до Заливахи.
Однак, все по порядку. Щоб зрозуміти унікальність його життя й творчості, слід зупинитися хоч на мить саме на його Манітобському періоді. Василь був первістком у родині Дмитра і Марії. Дмитро, його батько, був амбітним чоловіком і понад усе хотів якомога швидше стати на ноги, дати своїм дітям освіту, якої він сам не міг через бідність батьків одержати в Україні, на Буковині. Однак, часи були тяжкі, Америка переживала Wall Street Crash – катастрофічне падіння курсу цінних паперів, так звану депресію, що особливо позначилася також на фермерах. Дитячі та юнацькі роки Василя припали саме на цей період та на роки війни, коли все доросле чоловіче населеня було мобілізоване воювати. Наймати до праці на фермі не було кого.
Дмитро, Василів батько, мав купу боргів, сам тяжко працював і сподівався від своїх двох малолітніх хлопців допомоги по господарству, особливо ж від первістка Василя. Однак Василь не мав ні здібностей, ні нахилу до сільськогосподарської техніки чи до техніки взагалі. Він мав талант до малювання й почав малювати ще в школі, проте цей його талант не був затребований в сім’ї фермера. Він постійно робив якісь прогріхи, як от одного разу через його недогляд замерзли серед зими труби з водою і батькові з молодшим сином довелося сантиметр за сантиметром їх розморожувати. На Василеву біду, все, що йому не вдавалося, залюбки, з легкістю виконував молодший його брат Іван і вимогливий батько постійно висміював і принижував майбутнього художника, порівнюючи з його з Іваном і вихваляючи останнього. Чутливий за натурою, Василь тяжко переживав, що не може догодити улюбленому батькові. Проблемою стала також українська мова. Вдома всі спілкувалися українською. Як наслідок – висміювання, глузування, а часом жорстоке знущання з нього і його брата у школі.
У висліді він втратив почуття власної гідності і замкнувся в собі. Захворів на депресію. Потрапивши до Англії у пошуках порятунку від хвороби і опинившись в психіатричній лікарні, Василь знайшов там допомогу від лікарів, які дозволили й заохочували малювати, переливати свої дитячі й юнацькі переживання в мистецтво. Допомогала також віднайдена віра. Чи не унікальний випадок в історії медицині: він вилікувався. (Про Курилика створений в Канаді документальний фільм “The Maze»). І хоч емоційна травма ніколи цілком не зажила, та вона стала принаймні стерпною.
Про художника існує надзвичайно докладна, вичерпна біографія, яку написала Патриція Морле (Patricia Morley. Kurelek: A Biography), звідки я й черпаю всі ці відомості. Раджу зацікавленим прочитати її, читається легко і з цікавістю.
Найпопулярнішими творами митця були його зображення життя піонерів- переселенців на тлі канадських прерій. Полотно «Дух Шевченка витає над Канадою» свідчить про його духовний зв’язок і любов до своїх українських коренів. Полотно зберігається в Київському Музеї Тараса Шевченка.
Курилик був дивовижною людиною з усіма химерами й дивацтвами, притаманними багатьом талановитим художникам. Про це можна дізнатися з вищезгаданої книжки. Наведу два епізоди звідти. В Торонто, куди повернувся з Англії Василь Курилик, йому повезло познайомитися і знайти працю у дилера Ава Ісаакса. Ісаакс розумівся на мистецтві й упізнавши в Курликові непересічного, талановитого художника, влаштував йому першу виставку у своїй Галереї. Виставка мала величезний успіх. З цього почалися слава й матеріальний успіх художника.
На відкритті виставки розгорнулася справжня людська драма. Присутня публіка розділилася на дві групи, несумісні одна з одною, як вода й олива. З одного боку сам художник, батьки- прості фермери, а також українські друзі Василя; з другого – нічні завсідники Ісааківської галереї – богема: золоті браслети і сережки, сигари в срібних мундштуках, французькі сукні за останньою модою… Сам художних виглядав жахливо, немов сторонній на своїй власній виставці. Наче перебував в невідомій країні, у бозна якому столітті. Руки йому тремтіли, він не міг втримати в руці рюмку вина.
І ще цікавіша сцена розгорнулася в 1961 році в мистецькій галереї Онтаріо. Жіночий Комітет цієї галереї запросив Альфреда Барра, директора Колекції Музею Модерного Мистецтва в Нью Йорку, впливового мистецтвознавця того часу, приїхати і вибрати для Музею канадську картину з виставлених творів Галереї. Сподівалися, що він вибере щось з абстрактних експресіоністських творів відомих канадських художників. На подив торонтської мистецької еліти американець вибрав картину Василя Курилика «Гроза й град в Альберті».
На відміну від іншої публіки, Василь поняття не мав на той час, хто такий Альфред Барр. Не знав також, що він вибрав для Нью Йорка саме його картину.
Коли його попросили по телефону приїхати до Галереї і він сказав, що приїде трамваєм, йому наказали: «Ти що, здурів? Бери негайно таксі!» Присутні пригадують зустріч Курилика з Альфредом Барром. Джін Паркін згадує: «Соромливий і нерішучий Василь стояв, опустившм очі додолу. Тяжко було вигадати більший за це контраст: вишуканий, елегантний пан з Нью Йорка і Василь зі скуйовдженою чуприною, незграбний, вайлуватий, як фермер. Попри все, вони порозумілися, вони зрозуміли один одного.»
Василь Курилик помер від раку. Весь час він малював у підвальному, закритому приміщенні без вікон. Його приятель Яків Гніздовський, американсьий художник українського походження, який також зажив слави на ширшій американській сцені, відвідував його там і пробував напоумити, але марно, було вже запізно: Василь надихався випарів з фарб поза всяку міру. 3-го листопада 1967 року у п’ятдесятирічному віці він відійшов у вічність.
Share on Social Media
