Вчитель ніколи не йде на пенсію, він залишається для нас вчителем на все життя

Лариса Бyмбак

Яніна Виговська для Нового Шляху, Едмонтон.

Вперше за 35 років цього вересня шкільний дзвінок не задзвонив до української двомовної програми у школі E.L. Horton у містечку Веґревіль для пані Ларисі Бyмбак. У Веґревілі пані Бyмбак знають майже всі, адже вона провчителювала і прожила більшу частину свого життя саме тут.

Коли я вперше познайомилась з пані Бyмбак у 2010 році, мене одразу вразила її невичерпна енергія, завжди чудовий і оптимістичний настрій, жвава хода по школі та безліч цікавих та дуже корисних вчительських порад. Я не могла повірити, що ця мініатюрна блондинка вміщує в собі таку величезну кількість світла та теплоти. Починаючи мою кар’єру вчителя у школі поруч з Ларисою Бyмбак, я почувалася набагато впевнішою та спокійнішою. Пам’ятаю, скільки разів я прибігала до неї після уроків чи на перерві і казала: “Це катастрофа, той чи той учень зробили це, або сказали це…що робити? Як бути далі?” На що пані Бyмбак спокійно давала мені цукерку чи печиво (в неї цього завжди було в запасі) і ділилася цікавими порадами щодо будь-якої ситуації.

Цікаво те, що даючи поради вона завжди пропонувала декілька варіантів вирішення проблем, вона ніколи не змушувала мене зробити так чи інакше, і ніколи не давала мені можливості відчути себе меншовартою чи недоумковатою. Всі її поради та методи навчання послужили мені ґрунтом у створенні моїх власних методик вчителювання. Але звичайно мені ще потрібно вчитись і вчитись, щоб бодай трохи наблизитись до її ліги. Про такого ментора годі було й мріяти, саме тому я вирішила розповісти трохи більше вам про пані Бyмбак в цьому невеличкому інтерв’ю з нею.

Зв’язатись по телефону з пані Бyмбак було нелегко, в неї безліч справ і записів кожного дня, а в мене маленький син, що тільки почав повзати. Тому грали у телефонного квача цілий тиждень. Аж нарешті зідзвонились і я одразу бомбардую її моїми питаннями.

Пані Ларисо, розкажіть де ви народилися та виросли, де навчалися? Чому ви захотіли стати вчителем?

Мене звати Лариса Бyмбак, дівоче прізвище Лижник. Я народилася і виросла в Торонті. Змалку ходила до української народної школи в суботу, десь до шостої кляси, а потім на курси українознавства Свято-Миколаївської школи. Належала до Пласту, спочатку була “сестричкою” (маючи 15 років), пізніше була виховницею на літніх новацьких таборах і під час року. Вже ставши трошки старшою, була “подругою” та провадила юнацький гурток в Пласті. Саме завдяки Пласту я зрозуміла, що люблю працювати з дітьми і вирішила стати вчителем. Закінчила Торонтівський університет, спочатку бакалавра з мистецтва, а потім бакалавра з педагогіки. Живучи в Торонто, вчила в українській народній школі.

Чому українська двомовна програма у Веґревілі? Ви могли б вчити будь-де в Канаді, чому тут?

Коли я закінчила університет у 1981 році, то на той час не було багато вчительських позицій в Онтаріо. А в Едмонтоні та околицях якраз в той час була започаткована українська двомовна програма. Коли я це почула, то можливість вчити нашої мови, передавати дітям наші традиції просто зачепили мене за серце. Якраз тоді у Веґревілі потребували учительку у четвертому клясі. Уявіть собі, наша перша українська двомовна кляса переходила до четвертої! Ось так я і потрапила сюди і почала викладати вже з вересня 1981 року. З наступного року їздила з Веґревілю до Едмонтону кожної суботи, аби вчити на Курсах Українознавства імені Івана Франка. Через два роки вчителювання на курсах я перебрала на себе директорство і 13 років провадила курсами.

Опишіть себе як вчителя.

Я завжди вимагала від учнів, щоб вони осягнули чогось на вищому рівні. Щоб робили все якнайкраще. Я люблю правду, справедливість і трошки жартів, коли доречно. Я завжди переконана, що кожний учень може успішно виконати завдання, а не казати “I can’t”. Я завжди вчила, що замість цього вислова треба казати “I will try”. Я ніколи не приймала відповідь “I don’t know.”

Чи змінилися учні, якщо порівняти ваш перший і останній класи? Що саме змінилось, наведіть декілька прикладів.

Змінились класні кімнати, відношення до вчителя і до школи, загальний вигляд школи і навчальної програми. А діти як були раді йти до школи, так і зараз раді. Вони люблять брати участь у навчанні і розвивати їхні здібності та знання. Деякі учні потребують, щоб їх більше підштовхували, а деякі нас дивують, деякі дуже дорослішають, беручи участь в різних лідерських шкільних справах на протязі року.

Найкраще відчуття для вчителя, коли він/вона бачать, що учні чогось навчились, в чомусь розібрались і мають отой “О” момент, “Я розумію”! Ти бачиш оті захоплені очі, ту посмішку і ще раз переконуєшся, як сильно ти любиш свою працю! Мене Бог благословив, бо я не раз бачила, як загорялися ті очі і як раділи діти, коли вони чомусь навчились.

Який ваш улюблений предмет викладання? Чому?

У Веґревілі я вчила дітей всіх предметів. Коли я почала вчити української, то в нас майже не було матеріалів для того. Я все писала і видумувала сама. Ми тоді так вимагали від учнів, набагато більше вживали мову, ніж зараз у програмі.

Особливо мені було до душі навчати дітей українських Різдвяних та Великодніх традицій. На мою думку, музика та спів відзеркалюють українську душу, тому я вчила дітей традиційних піснень, колядок, гаївок та веснянок. Також завжди заохочувала учнів брати участь у музичному фестивалі і у змаганнях зі співу і деклямації на фестивалі Писанки. Як зараз памятаю, як було приємно, коли до мене приходили мої випускники за словами до пісень, бо хотіли далі вивчати наші пісні, або з ними виступати.

Чи були у вас якісь цікаві, курйозні випадки під час навчання української мови? Можливо, учні щось смішне сказали чи переклали? Наведіть приклад.

Зараз святковий передріздвяний настрій, тому я вам наведу декілька прикладів з листування моїх учнів зі Святим Миколаєм! Я нещодавно перекладала мої шкільні нотатки і їх знайшла! Тому читайте і посміхайтесь!

Уривки з листів до св. Миколая (1982 рік)

Як все з Тобою? Як твої янгели? Скільки ти маєш янгелів? Я не хочу прутик, я хочу дарунки. Я хочу щоб був мир, любов і щастя на цілу землю. Це буде мій найгарніший дарунок.

1987
Я буду лишати пироги, голубці і молоко тобі! Чи ти маєш багато праці? Що Ви робите внебі? Чи ти можу сказати Христос Рождається до мої тітка, вуйко і дідо в небі? Я бажаю тобі Веселих свят! Я був трошки чемний і трошки не чемний!

1996
Я хочу мати А+! Чи ви любите рок музику і спорт? Я маю два брати, брати є шибеники. Я чемний, бо я слухаю колись мама і тато. На Різдво мені треба CD, пес і вуж. Я дуже хочу мавпу. Мені треба цукорки. Цукорки є дуже добрі.

Які поради ви могли б дати вчителям української мови тут в Канаді? Що потрібно пам’ятати? Як заохотити дітей мати бажання вчити українську мову?

Перш за все треба любити свою мову і культуру, тоді можна передати учням знання і запал вивчати й вживати українську мову. Потрібно думати і знаходити можливості і ситуації для учнів, вживати мову поза школою. Наприклад, повести дітей до старечого дому, щоб заспівати колядки та щедрівки. Або на Галовін замісь “Trick or treat” навчити український віршик. Коли діти в костюмах до мене приходили і просили в мене українською мовою, я завжди мала для них торбу з ласощами. Навіть мої випускники, учні середньої школи, де вже не було української програми, приходили до мене з тим віршиком і просили цукерки. Я вчила дітей сіяти на Маланку і ми ходили до дирекціі та бізнесів у місті говорячи “Сію-вію посіваю…” Було дуже чудово.

Потрібно нав’язувати контакти з учнями інших українських шкіл і листуватися. Така співпраця скріпляє і розбудовує програму! Та й не тільки учнівська співпраця, але й вчительська теж!

За чим у школі Ви найбільше сумуєте на пенсіі? Чому?

Наразі я маю нагоду бути в школі майже кожного тижня, на заступі. Отже, я ще не сумую.

Які у вас тепер плани на майбутнє? Чим займаєтесь і що робите у вільний час?

Я далі продовжую працювати у Веґревільській культурній асоціації. Ця організація планує і організовує наш щорічний фестиваль Писанки (Vegreville Pysanka Festival). Так само, як і раніше, дерегую нашим церковним хором в католицькій церкві.

Я тепер маю трохи більше часу помагати в інших організаціях, тому я долучилась до комітету музичного фестивалю Венді Брук. Приєдналася до комітету UBLA (Ukrainian Bilingual Language Assosiation). Продовжую допомагати в парафіальних заходах. Я тепер зможу приділіти більше часу моїй родині.

Наразі планую більше подорожувати з чоловіком, хочу поїхати з ним на Українy влітку. Планую і надалі працювати і підтримувати навчання української мови і культури в Альберті, адже це мені дуже важливе.

Надіюсь, що плани пані Бумбак здійсняться і вона зможе поїхати до України. Я її все переконую, що вона повинна провести декілька уроків в українських школах, аби побачити різницю в дітях та вихованні. Бажаю Вам здоров’я та наснаги жити і надалі підтримувати українство тут в Альберті!