Оля Ліщинська для Нового Шляху – Українських Вістей.
Цей день, 16 листопада 2020 року, назавжди закарбується у нашій пам’яті тяжкою і сумною звісткою – після чотирнадцяти місяців мужньої боротьби з важкою недугою Господь позвав до свого Небесного вівтаря нашу Аню – Анну Кісіль. У чорний терновий вінок Українських Праведників додалася ще одна чорна троянда – троянда засновниці Міжнародної Організації Українських Громад “Четверта Хвиля”, троянда нашої Посестри, Порадниці, Провідниці.
Ніколи вже не буде так добре, як було нам усім, коли Аня була поруч із нами. Ніколи ми не скажемо: “Все буде добре”, бо Добро, як і Щастя не бувають на половину, чи на четвертину.
Нам добре і ми щасливі, коли здорові наші найдорожчі, наші внуки, діти золоті, коли на землі дорогої нам України немає війни, коли не йдуть передчасно з життя люди, яких ми любимо.
Аня, без сумнівів, належить до тих особистостей, які народжуються раз у сторіччя. Поруч з Українцями, які, мов Атланти, прагнули втримати над нами неповторне Українське небо.
Вони для нас – ніби яскраві зірки на небі, допоки ми можемо насолоджуватися їхнім сяйвом, торкатися таємничої величі Космосу, наближатися у своєму усвідомленні до незбагненної праці Небесного Творця. Коли згасає зірка, ми одразу відчуваємо себе маленькими і незахищеними, так, ніби з мрії повертаємося у холодну, невідому реальність.
Молодою, тридцятилітньою, прилетіла Аня з сім’єю у Канаду. Вона, випускниця Львівського політехнічного інституту, понад три роки намагалася адаптуватися на іншому материку.
Якось розповідала нам, що всі ці роки не раз пакувала валізи, а потім знову розпаковувала. Тут отримала довгоочікувану звістку про становлення молодої незалежної України. Збулася мрія мільйонів українців. У тілі прекрасної уродженки Карпат заговорив Український ґен.
Аня понад усе прагнула допомагати рідній Україні зміцнювати і утверджувати свою незалежність. Вона свято вірила в те, що тільки всі разом ми зможемо збудувати сильну і могутню Українську Державу. Аня, захоплена українською національною ідеєю, активно включилася в громадський рух.
Вже 6 лютого 2004 року вона стає однією з засновниць МОУГ “Четверта Хвиля”. У серпні 2008 року організація входить до складу Світового Конґресу Українців. Аня стає членом Управи Конґресу Українців Канади, відділ Торонто, другим заступником Президента СКУ, Головою Світової Федерації Українських Жіночих Організацій (СФУЖО).
Аня була лідером, як у громадському русі загалом, так і в жіночому зокрема. Вона з великою повагою ставилася до кожного, хто долучався до громадського сектору, вважала, що не буває випадкових людей, не поділяла членів організації на високоосвічених чи ні, на успішних чи таких, які не досягли в житті великих успіхів.
Ми усі з нетерпінням чекали щомісяця зборів Четвертої Хвилі, так, ніби, це була зустріч із родиною. Звичайно, всі найбільше раділи зустрічі з Анею. Чути її, бачити, спілкуватися з нею, перебувати з нею поруч – це було справжнім святом. З’являлась якась особлива енергія, сила і бажання робити більше, ніж просто жити повсякденними справами.
З особливою шаною Аня ставилася до жінок, тримаючи в пам’яті свій шлях матері-іммігрантки. Надійки, Олечки, Марійки і Оленки – чи хтось іще звертатиметься так до нас, п’ятдесяти-шістдесяти-семидесятилітніх жінок, як зверталася до нас Аня. Ми сприймали таке спілкування з нею як найвищий прояв поваги до себе, таке тепло йшло від її безмежно щирої, української душі!
Я не пам’ятаю, щоб Аня хоч колись на когось із членів організації підвищила голос, образилась. Навпаки, після проведення того чи іншого заходу вона обов’язково всім дякувала. До серця кожного вміла знайти особливі слова.
Коли Аня пішла від нас, ми осиротіли. Вона, ніби Матір, навіть на відстані своєї Душі зігрівала нас усіх своїм теплом. Чи буде ще хтось так, як Аня, ділити разом із нами наші радощі і горе, давати нам стільки сили й енергії для поступу вперед?
Хто ще розділить із нами, як із родиною, у Великодні та Різдвяні свята частування за своїм святковим столом, хто подарує кожному часточку любові і поваги від свого безмежно наповненого любов’ю до людей Серця?
Багато років поспіль Аня була незмінною Головою МОУГ “Четверта Хвиля”. Через зайнятість іншою громадською роботою вона змушена була передати керівництво організацією, але так само підтримувала кожного новообраного Голову, консультувала, радила, давала поради для подальшої розбудови організації.
Ставши успішною бізнес-Woman, Аня допомагала усім, кому могла, підтримувала спорудження храмів, відновлення історичних споруд, видання українських книг, підручників для українських шкіл діаспори.
Про таких, як Аня, кажуть: “Людина, а крила має”. Вона завжди жила на два континенти.
Конгреси, форуми, міжнародні конференції, річні збори, парламентські слухання, здавалось, таке фізичне навантаження під силу тільки декільком жінкам водночас.
На таких заходах часом делегати з інших країн підходили і казали нам: “Які ви щасливі у Канаді, бо у вас є Аня”.
Аня якось розповідала нам, що перед авіарейсом в Україну у неї піднявся артеріальний тиск. Як ви думаєте, що вона зробила? Випила пігулку і пішла на літак.
Аня була дуже сильною і вольовою жінкою. Вона ніколи не впадала у відчай. Через декілька тижнів після того, як у вересні 2019 року лікарі у Львові повідомили їй про онкозахворювання, вона сказала по телефону одній зі своїх подруг:
“Я нічого не боюся, я до всього готова, дякую Богу за те, що дав мені час підготуватися, завершити всі свої незавершені справи, зробити відповідні розпорядження”.
Твоя Душа, Аню, прямує у інший світ, у невідому нам реальність, а ми не можемо вгамувати свій щем, біль, смуток, розпач. Як так, чому саме ти, чому так рано, навіщо?
Аня Кісіль була Сонцем для багатьох українців, які волею долі розлетілися по далеких світах, своїм промінням вона хотіла обігріти весь світ.
Також Аня була прекрасною мамою для сина Андрія і доньки Ірини. До нестями любила своїх чудових онуків: Андрія, Вікторію і Максима. В них часто знаходила відраду після виснажливих заходів чи надто завантажених справами днів.
З ними в міру можливості проводила весь вільний час.
Тримала в своїй пам’яті інформацію про близьких, пам’ятні дати з нашого життя, дати важливих події. Незважаючи на свою надзвичайну зайнятість, вітала нас із днями народження, навіть знаходила час, аби привітати іменинника за святковим столом.
Не буває легких втрат. Смерть кожної Людини – це не тільки зміна наших емоційних барв, але і пошук нових способів життя без неї. Коли ж відійшла у Вічність Аня, на серці тих, хто її любив, цінував і шанував, залишилася глибока рана. Вона ніколи не загоїться і буде постійно нагадувати нам про коротку межу між двома небуттями завдовжки в наше Життя.
Доземний уклін Тобі за разом пройдені життєві маршрути, за усе Добро, Тобою залишене на Землі. Ми віримо, Твій спадок сторицею примножиться через Твоїх послідовників у нових проектах і планах, у Благодійному фонді імені Анни Кісіль. Твої дороговкази й здобутки і після закінчення фізичного життя служитимуть майбутнім поколінням. Ти завжди будеш жити у нашій пам’яті і в наших серцях.
Велике Серце в грудях мала,
Душею чистою була,
Не кривдила, не зневажала,
Бажала нам усім Добра!
Та відійшла у Вічність Твоя Осінь,
Так рано відлетіли короткі літа,
Молодою такою Ти в засвіти пішла.
Але в болях, у печалі і в смутку людей
Ти відродишся знову
Ради нових ідей!
Не підеш Ти за обрій і не зникнеш в пітьмі – будеш у Доньках,
У Господа, Його Храм берегти!
Будеш нас надихати і у битвах вести,
Українців єднати, по світах берегти!
За Вкраїну молитись! Разом станеш в борні
З Українським Народом на нові рубежі!
Будеш жити у внуках, їхніх снах голубих,
Станеш Янголом в Небі для Дітей і рідні!
Share on Social Media
