Select Page

Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Freedom Heart Ukraine
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers

Вертикаль Шевченка

Mar 12, 2019 | Featured, Arts & Culture

Роман Височанський для Нового Шляху – Українських Вістей, Торонто.

При появі Шевченка стає інакшою ясність. Так було для його сучасників, так є і для нас з вами. Але мабуть, теж не буде перебільшенням сказати, що ота “інакша ясність” не приходить за першим ліпшим бажанням, а має радше дивну поведінку і непередбачувану траєкторію своєї появи. Вона несе свою легкість і важкість та укладається з мікрочастинок мозаїчної роботи і вражень для того, хто пробує по-живому збагнути актуальність Шевченка. Водночас, хто шукає і питає, того обступає певний ризик. Бо враження, питання і можливі відповіді, коли вони визрівають, можуть набувати докорінно іншого вигляду та включати в себе зовсім інші перспективи, ніж заповідалося з самого початку.

Це коротке наближення до Шевченка я розпочну все-таки не зі Шевченка, а кажучи образно, з його вертикалі. А саме з кількох вражень, які для мене задають ранг екзистенційних подій, які сходяться в Шевченковій перспективі. Перше враження йде від Сковороди (Шевченко “виніс” Сковороду з власного дитинства, коли ще ховався в бур’янах і “списував Сковороду”). Теза, яка відкриває всього Сковороду така: мислення – це очікування воскресіння мертвих. Коли завдати собі клопоту і почитати латинські записи Сковороди, то ми натрапляємо на таке: Omnes in se ipsis Mortem vident. Nos autem, τη´ν Ἀνάστασιν – Усі бачать у самих собі смерть, а ми – воскресіння. Друге враження двоскладове. Одна частина пов’язана з капеланом УГА, праведником світу, о. Омеляном Ковчем, який загинув в концентраційному таборі в Майданку в 1943 р. У відповідь на можливість бути врятованим від смерті за допомогою митрополита Шептицького, Ковч відповів Шептицькому: “Я розумію, що ви стараєтеся визволити мене. Але я вас прошу цього не робити. Вчора вони вбили 50 людей. Якщо мене тут не буде, то хто допоможе їм перейти через ці страждання. Вони підуть по шляху до Вічності з усіма їхніми гріхами і зневірою, котра приведе їх у пекло. А зараз вони ідуть на смерть з високо піднятими головами, залишивши позаду всі гріхи. І таким чином вони попадуть до вічного міста”. Інша частина враження йде зі Львова, від фрески живописця Яна Генріха Розена на одній із стін Вірменського собору. На фресці зображено епізод поховання, в якому бере участь те, що видиме, і те, що невидиме. “Невидимим” є “обведені” слабкою лінією прозорі тіні, які прийшли на знак подяки. Вони тримають в руках свічки як символ молитви і вічного життя. Видиме становлять три монахи, які несуть тіло та за задумом художника символізують три часові виміри: минуле, теперішнє і майбутнє. З них лише теперішнє обличчям монаха повернуте в бік споглядальника фрески. Усі три монаші фігури зображені одночасно як символ вічності – весь час водночас – і певним чином співдіють у повернутому обличчі (вічному моменті тепер). І останнє враження походить з грудня 2013 р. з Майдану, коли Сергій Нігоян декламує уривок з “Кавказу” Шевченка.. “і вам лицарі великі, Богом не забуті”..

Тепер безпосередньо до Шевченка і пояснення його вертикалі.

Уважний до власних змін Шевченковий читач не може побачити і не здивуватися від враження, що Слово у Шевченка таке, що в ньому відразу поселяється серце. Як не згадати:

Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого.
А серце б ‘ється – ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога
І голос той і ті слова
Ідуть меж люди!

Написано не серцем, а так, що в написаному поселяється серце. Це принциповий смисловий момент розрізнення. Подібно: думання більше за подумане. А в тематизації Шевчекового екзистування: “воля святая” – свобода та особистий досвід в актах власного звільнення. Властиво це і є архімедовою точкою “зваження” і серцебиття Шевченка (“І Архімед, І Галілей”) або, інакше кажучи, роботою в такій точці інтенсивності життя, до якої людина тяжіє у спосіб власного розвитку. Ця точка наділена власною топологією і має різну “роздільну” і часову представленість, що можна описати (ідея часу в згаданій вище фресці). Однак, що важливо, ця точка володіє максимальним, так би мовити, моментом тут і тепер. Повнотою присутності. Ця точка і є цілою людиною в кожен момент такої повноти присутності. Можна лише дивом дивуватися, скільки то сил і обставин мають зійтися так, щоб людина сталася в повній присутності. І звідси щось створила, і запам’ятала. Сковорода, Ковч, споглядальник фрески, Нігоян. Шевченко. Зауважу, що у випадку з Сковородою, попри розбіжності “життєвих програм” та ліній доль, співприсутність (співпочатковість) з Шевченком має окрему “печать”. В обох, наче смисловим рефреном, проходить у свій спосіб живе доповнення одне одного – правильний початок всередині. Тоді все спасенне. Не шукайте себе поза собою. Нам не доступний світ, який би не починався з нас. Однак, якщо дивовижне проходження у розвертанні в бік “початку” Сковорода обстоював “в світі” як одночасне відсторонення від світу, то в Шевченка “містерія самопізнання” немислима без того, щоб не втягнути в точку інтенсивного життя цілу націю. Зіткати з речі цієї точки громаду, “сім’ю вольну, нову”, непохитну і самостійну res public’у. Отут зорі Шевченка. Отут його amor loci – Україна.

Власне в цьому аспекті Шевченко від початку оприлюднення свого таланту, насамперед поетичного, сам став яскраво впізнаваною справою res public’и багатьох поколінь. В підсумку це було взаємне творення одне одного. Історія цього співтворення непроста і в багатьох речах трагічна, з багатьма наближеннями і з ще більшими віддаленнями. Однак безумовним є те, що вже за життя, ставши гострою небезпекою для одних, і високим та бажаним гостем, провідником й “об’явителем правди” для інших, Шевченко відчувався “на дотик”, як той харизматичний початок, в якому епохально і невід’ємно консолідуватиметься світове українство у єдності своїх можливостей та державного самопоставання (“Гомер народу”). Зрештою Шевченко сам прописав формулу такої консолідації, яка по вертикалі обудження протинала б усіх його земляків, і в якій він сам відкривався б до об’єднання, стаючи до плеча ближнього. Цю вертикаль він парадоксально називає “і мертвим, і живим, і ненародженим”. Як проникливо і як точно Шевченко говорить про необхідність включення людини у власну екзистенцію через “притягання” часу в буття людини, щоб вона увійшла в свою подію буття. Інакше – подія без події. В Шевченка тільки так: у феномені максимальної розтяжки моменту присутності, моменту тепер “знать” стаємося ми “меж люде”, стаються слова і речі. Тут найдальше майбутнє перебуває в дискусії з найдальшим минулим. Саме у такій послідовності. Тому що ми як міра речей існуючих і неснуючих, задаючи великі питання (на що “можемо надіятися в Бога?”, коли “діждемось Вашингтона?”), перебуваємо в дискусії з сумою своїх предків. Ми не тілько поступово поповнюємо їх, але є ще відкритими, проглядуваними для нащадків. Ми можемо жити опінією попереднього покоління, якщо не маємо своєї, а можемо створювати резонансно нову. От в якому горизонті Шевченко – живе життя. Це Шевченко, якого ми застаємо за роботою життя. У тій турботі про живе він “оре переліг”, свою “убогу ниву”, і в чистому чеканні виглядає жнива, які колись – як визріють – “може добрі будуть”. Людиною в перспективі майбутнього володіє надія, очікування, знаюче незнання можливості. І в момент прийняття рішення, актуалізації своєї повноти, під час Слова, яке є мисленням найглибшого, така людина сходить до найглиших основ і сил життя. Стає зосередженою, пульсуючою точкою цих сил. В цьому простота, велика людяність і непроста парадоксальність Шевченка, якого необхідно вміти мислити. В цьому ключі Шевченко постає несподівано вражаючим, зокрема, для можливості бути перехопленим глибоким філософським (феноменологічним) прочитанням. Мотив вертикалі Шевченка відбиває його інтенсивну свідомість – особистий досвід свободи в актах власного звільнення і пошук вертикалізуючого “єдиномислія” на основі такого досвіду. При цьому обслуговування власного страху в Шевченка немає. Бо інакше – параліч волі. Саме від Шевченка до нас йде чітка перспектива і такий погляд на себе, що людина належить свободі. А не навпаки. Звернімо увагу і на те, як і в якій послідовності ми зазвичай говоримо про оцю свою цінність.

На завершення, хочу сказати, що, читаючи тексти Шевченка, часто виникає ще таке відчуття, що все вже сталося давно, а ми наче сновидці déjà vu й ходимо одне між одним, добираємо дій і мови для проглядуваності свого навпроти: історії та надії. Але Шевчинко вчить, що потрібно бачити реальність. А для цього самому треба бути реальним. Важливо водночас усвідомити, що ми у своїх конечних можливостях починаємося з майбутнього – живі, як ті, які ще разом і як такі, що кличемося до пам’яті. Де зорі Шевченка, там часто наше оживання. Там перстень сили нашого буття і звертання нашої уваги на потребу бути цілими в своїй присутності. Таке народження тим і відрізняється від біологічного, що воно символічне і продіюється на високих рівнях, де людина випростовується. Набирає, працюючи над собою, культурної ваги, політичної зрілості, артистизму вмінь. Це випростовування не може бути частковим, бо “люде вольнії” постають не фрагментно, але тільки цілісно. Сума нашого найновішого великого прокидання зі сну – точка присутності “Майдан”. Це потрібно вміти розуміти. Цю точку включення. І цілком можливо, що то було наше найновіше колективне і чисте наближення до Шевченка. Він чи не з перших днів там оселився. Люди розмовляли його віршами. Різні покоління незнайомих людей переживали колективні видіння Шевченка, його України, гуртувались інстинктивно довкола його Слова. Можливо, Шевченко, одягнений так, як на знаменитому фото 1859 р., в кожусі і шапці смушевій під кожух та в колі своїх лицарів-друзів, з тросткою майстра ходив по зимовому Майдану. Слухав, спостерігав, підхоплюпав пісню, молився. Людина великого волевиявлення. Уважний до цілого і до деталей. Поет і академік гравюри. Поїв міцним гарячим чаєм з додаванням рому (це був його улюблений напій). Пібадьорював жартом. І приповідав, що мусимо стояти. Як буде, один Бог знає, але мусимо стояти.

Можемо собі дозволити так уявляти. Гадаю, усі, хто особисто побував, укомплектовував і стояв тоді на Майдані, особливо упродовж мирного гуртування, досвідчили невимовну, але доступну для розуміння форму теплоти довіри одне до одного. А в розумінні, що відбувається щось дуже важливе, “на ноги ставляче”, відчували повноту присутності, прибування історії, свободи одне поруч одного. Це унікальний момент української історії. Майдан постав тоді, як живе розумне тіло, в якому люди впорядковувалися і під знаменником інтенсивного переживання свободи, і в напрямі до можливості чистої “політичної гармонії”. В тому стоянні, де була на перший погляд найменша слабкість, в стоянні як ефекті нероблення (за асоціальним Сковородою!), збиралася в згусток розрізнення, впізнавання правди за Шевченком, колосальна людська сила високого усвідомленого порядку. В тому моменті світ починався з нас. Цим світом була Європа, по яку і до якої зійшлися тоді, можливо, перші та останні українці. Давні греки, а за ними спостережливий і чудово начитаний Шевченко, сказали б вторуючи етимології слова, що це божественно-людський Космос. В світлі цієї метафори, можемо сказати, що кожна історична подія акумулює в собі і людське, і божественне. І якщо зустріч божественного та людського продіює до самого ядра великої кількості людей – то врятовуються і їхні мертві, і народжені, і ще ненароджені. У Космосі Шевченка, його національній теогонії, є своя теорія “великого вибуху”, “великого початку”. Ми не знаємо світу, який би не починався з нас. Майдан був таким початком. То було моментом уваги всього світу до моменту нас. Таким, як розламування хліба і запрошенням, є момент вертикалі Шевченка. Момент нашого збереження.

Share on Social Media

Announcement
Pace Law Firm
2/10 Years of War

Events will be approved within 2 business days after submission. Please contact us if you have any questions.

Manage Subsctiption

Check your subscription status, expiry dates, billing and shipping address, and more in your subscription account.