Від Новгорода до Алеппо

Йосиф Сірка для Нового Шляху, Торонто.

На перший погляд Новгород і Алеппо такі віддалені міста, що їх важко порівнювати. А все ж, коли приглянутись ближче, то між ними багато спільного – велике горе, якого вони зазнали від московської навали. Різниця хіба в тому, що Новгород зазнав жорстокість московських окупантів понад 600 років тому. Новгородців вирізували, вішали, стинали їм голови, а в Алеппо використали найновішу техніку та російських пілотів, щоб російськими бомбами зруйнувати місто. Дивує те, що це трапилось у ХХІ столітті!

Поширення Московської держави супроводжувалося картинами жаху, руїнами, мільйонами мертвих, поранених і гнаних, сиріт, вдів та інвалідів від початку його заснування до сьогоднішнього дня (включно з руїнами Донбасу та Алеппо). Та все ж, те, що зробили російські бомби в Алеппо, перевершує навіть вигляд кінця Другої світової в Берліні, бо воно нагадує скоріш людські жертви Хіросіми та Наґасакі.

Новгородську республіку (1136-1478) історики називають «феодальною республікою». Більшість істориків знають про її існування, але мало хто знає, що московські князі (першим удільним московським князем, який отримав ханський ярлик, був син О. Невського Данило 1277 р.), починаючи з 1471 р., до царя Івана Ґрозного (1530-1584) не тільки остаточно ліквідували її незалежність, але й знищили 60 тисяч її мешканців! За середньовічними мірками це відповідало б російській брутальності у сирійському Алеппо. Новгород став одною із перших жертв московського тирана, який терором розбудовував свої володіння проти тих, хто чинив йому найменший опір.

Через якихось 150 років, у 1708 р., вже інший московський цар Петро І (1672-1725) продемонстрував брутальність до волелюбних козаків через свого генерала Меньшикова. 1708 р. козацька столиця Батурин була спалена і зруйнована, а з її 20 000 населення та козацького війська залишилось живими біля 5 000, які піддавалися звірським методам ліквідації, таких як розп’яття та скинення їх такими до ріки.

Через 200 років (1918 р.) більшовицький «цар» Ульянов (Ленін) послав свого ката Муравйова на Київ. Цей кат виявився головорізом, якого Київ не знав навіть за часів татаро-монгольських навал. Наступні московські «вправи» щодо вбивства нескорених українців відбувались частіше. Лише Голодомор 1932-33 рр. обійшовся Україні 10-ма мільйонами замучених голодною смертю. За ним слідували нищення української інтеліґенції та Автокефальної Церкви 1937-38 рр. Боротьба з «буржуазним націоналізмом» продовжилася і після Сталіна, а припинилася лише на короткий час після неповного розпаду СССР. Коли до влади в Кремлі прийшов черговий московський «цар» Путін, він за короткий час довів світові, що він «справжній» нащадок московських правителів. Першим «успіхом» Путіна стало знищення Чеченської незалежної держави та її столиці, міста Ґрозного, що дуже нагадувало дії далекого попередника Путіна царя І. Ґрозного. Руїни знищеного міста були меншими від Алеппо сьогодні лише тому, що саме місто було меншим.

Таким чином «перемога» в сирійському Алеппо лише зайвий раз підтвердила перед світом, що для Москви не існують міжнародні закони, порядки і людські права. Путін продемонстрував, що його підпис під угодами (Мінськими чи Будапештськими) не означає те, що угоди виконуватимуться.

На жаль, потурання цій поведінці лише заохочує до московського свавілля. Московські погрози атомною зброєю стримують т. зв. демократичні країни від конкретних кроків для недопущення появи нового Гітлера. Московські «герої», які збили цивільний малайзійський літак з 298 невинними людьми, чи не половина з яких були діти, і досі насолоджуються життям. Шкода, що світова спільнота не в стані навіть назвати тих, хто віддав наказ, тим більше звернутися до Міжнародного суду у Гаазі, бо ж ідеться про воєнні злочини. А що злочинець є власником і атомної зброї, то це ще більше підкреслює важливість його покарання.

Зараз навіть російські ”інтелектуали”, такі як Михайло Александров, закликають”перетворити Україну на Алеппо”. Цю божевільну (бо інакше її не назвеш) ідею експерт висловив на конференції інтеліґентних людей в Російському інституті стратегічних досліджень. На жаль ніхто з присутніх інтеліґентів цю”ідею” не засудив.

Давно стало очевидним, що ніякий «Нормандський» чи «Мінський» формат не здатний зупинити російську агресію в Україні. Україна повинна, прискореним темпом, звернутись до країн, які пережили зовнішню агресію. Для українців повинна стати прикладом Хорватія, яка готова допомогти своїми порадами, передати досвід. Новообраний президент США Д. Трамп вже наступного місяця обіцяє нову політику, але не він буде вирішувати українські проблеми. Оскільки Путін далі твердить, що «його хата скраю», то свої проблеми Україна зобов’язана вирішувати сама, а цим вона здобуде не тільки повагу у світі, але й мир у власній хаті.