Віддати борг рідній землі

Юрій Фединський виступає у школі ім. Ю. Липи (Торонто) 3 листопада

Юрій Білінський, Новий Шлях – Українські Вісті.

Навіть ті, для кого любов до рідної землі – не пустий звук, часом не можуть чітко сказати, що саме вони люблять – краєвиди, бабчин борщ та вареники, або може просто самого себе у спогадах дитинства. Ще важче буває визначити, за що ж віддавати так званий “борг рідній землі”, про який часто говорять. За те, що ходив босими ногами найм’якшою у світі подорожньою пилючкою, чи відчував на шкірі найсвіжішу у світі прохолоду найтихішим серпневим присмерком серед копиць найпахучішого споришу, чи за те, що небо над дідовою хатою було то найблакитнішим, то найсірішим у світі?

А потім приходить усвідомлення, що та пилючка і та прохолода, і те небо, і ті копиці не значили б так багато, якби не були тлом для людей, яких полюбив колись і назавжди. Якби тими вулицями і луками не ходили усміхнені діди з косами на плечі; діти, які першими вітаються з усіма старшими, знайомими чи незнайомими; парубки, які за маскою підліткової зухвалості невдало приховують добру вдачу і щире серце. Якби усі вони не говорили наймелодійнішою і найм’якшою у світі мовою. Якби вечорами зразу з кількох кутів села не було чути пісень, звуки яких увійшли в тебе з пуп’янка, як биття маминого серця.

Українці – сентиментальна нація і в серцях багатьох із нас, а надто тих, хто живе у діаспорі, живуть такі спогади. І ось двоє північно-американських українців, один зі Сполучених Штатів, а другий з Канади, вирішили власними зусиллями підтримати свій край, щоби та мова і ті пісні не згасли і не затихли, щоби діти у тих cамих селах перейняли їх від своїх дідів і бабів, які зараз залишишлись останнім поколінням, що несе нескаламучену мову і культуру. Цьому поколінню залишилось щонайбільше років 5-10, після чого неперервний зв’язок, що йшов до нас через тисячоліття, обірветься, якщо не докласти зусиль для його збереження. Обірветься, тому що зараз українська держава для збереження автентичного українського надбання не робить нічого, а люди своєї культури, за старим звичаєм, і досі цураються.

Юрій Фединський з Індіанаполіса (штат Індіана, США) вирішив, що піднімати українську культуру треба там, де вона народилась і розвивалась тисячоліттями – в українському селі. А Олександр Тараєв з Торонто вирішив Юрієві в цьому допомогти.
Юрій, разом з дружиною Марією і чотирма дітьми, живе у Крячківці Пирятинського району Полтавської області у повній відповідності до нинішніх реалій життя на українському селі – садить город; відправляє дітей щоранку автобусом, який везе їх розбитими дорогами до школи, бо школу у Крячківці недавно закрили; не може як слід поговорити з рідними і друзями скайпом через погану якість зв’язку. Але, головне, виконує свою місію – відтворює старовинні кобзарські і народні пісні, майструє кобзи, бандури і торбани, проводить кобзарські фестивалі і табори. І навчає сільських дітей пісень, танців і традицій їхніх бабів і дідів. Робить він це разом з двома чи не найунікальнішими українськими жінками – Надією Роздабарою та Ніною Ревою, членами легендарного гурту “Древо”, який, зокрема, озвучував мультфільм “Жив-був пес”.

Ідея прищеплювати рідну культуру сільським дітям прийшла Юрієві давно. Для втілення ідеї потрібна була допомога. І коли Олександр Тараєв, полтавець зроду, фінансовий радник компанії Investors Group (Торонто), почув про цей проект, на його обличчі не з’явилось і тіні вагання. “Я візьму це на себе”, була його швидка відповідь на прохання допомогти.

З літа 2018 року зусиллями цих двох закоханих у рідну землю людей учні вже шести шкіл на Полтавщині причастилися своєї рідної, але для багатьох ще незвіданої, культури. В червні Юрій Фединський, Надія Роздабара та Ніна Рева побували в школах сіл Велика Круча, Повстин та Березова Рудка на Пирятинщині. Діти, які тоді відпочивали в літніх шкільних таборах, почули пісні, народжені на території їхнього району, кобзарські канти і думи. Сльози навертаються на очі, коли дивишся, як Надія Роздабара та Ніна Рева вчать дітей танцювати місцевий танок “Тетяна”. Багато людей замислюються, який слід у Всесвіті вони залишать. Одне практично гарантоване – якби не зусилля цих людей, ті діти могли б так ніколи і не побачити, як їхні рідні бабки колись танцювали на вечорницях. І щось таки у Всесвіті після цього змінилось.

Виступи Юрія Фединського, Надії Роздабари і Ніни Реви у школах Пирятинщини у червні 2018 р.

 

 

А у вересні крячківці Надія Роздабара, Ніна Рева, Юрій та Марія Фединські, які складають гурт “Листя”, а також Віктор Чуприна, відвідали школу у селі Нові Мартиновичі. Це село було засноване на Пирятинщині після Чорнобильської аварії – сюди, у полтавські степи, переселили поліщуків з Мартиновичів Київської області. “Листя” виконали місцеву пісню “Ой у полі древо”, Юрій познайомив дітей з кобзою, старосвітською бандурою та торбаном, розповів про кобзаря Остапа Вересая, виконав кант “Про правду” на кобзі та “Встає хмара з-за лиману” на торбані. Разом з Марією Юрій виконав кант “Про Адама і Єву”. Надія Роздабара розповіла про особливості крячківського різновиду полтавської говірки – неповторне м’яке полтавське “л”, звук “и” у словах “вил”, “кит”, “хвиртка”, “стил”, який зберігся і в піснях: “Що сам їде у поле орати, Мене ж бере волив поганяти” (пісня “Сіре утя”). На завершення знов був майстер-клас танцю “Тетяна”. Після зустрічі дитячі обличчя сяяли.

Танець “Тетяна”

У той день було ще дві зустрічі – у селі Давидівка, де школа у колишньому панському маєтку працює ще з 1938 року, та в селі Сасинівка. Звучали крячківські пісні “Ой давно-давно”, “Сіре утя”, “Ой зійшла зоря”, “Гей там за морями”. Юрій та Марія у супроводі інструментів виконали кант “Маріє Діво чистая”. Слухачі почули думу “Про Марусю Богуславку” у виконанні Юрія на бандурі, кобзарські танці та “Думу Мазепи” на торбані.

Надія Роздабара (зліва) і Ніна Рева під час виступу у школі села Велика Круча

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

А цього місяця Юрій Фединський кобзарює у Північній Америці. У Канаді він вже виступив у Оттаві, Монреалі і Торонто. Продовжуючи традицію навчання дітей, Юрій на минулому тижні відвідав суботню школу ім. Юрія Липи, відбулись також виступи у католицькій церкві Св. Димитрія, православному Соборі Св. Володимира (Торонто), інших місцях.

Проект продовжується – у найближчих планах гурту “Листя” нові поїздки школами Полтавщини, географія яких обмежується тільки якістю сільських доріг. Але проекту вже час виходити на новий рівень. Зберегти автентичну культуру не вдасться, якщо не залучати дітей до неї на постійній основі. Крім участі у поодиноких концертах фольклорних колективів і подвижників культури, діти повинні вивчати культуру і традиції свого краю у школі. Для проекту створення фольклорного факультативу чи окремого предмету шкільноі програми потрібна робота фахівців фольклористів і діалектологів, залучення освітніх органів та установ. Благородна мета потребує небайдужих до долі рідної культури, тих, хто хоче віддати борг рідній землі.

Приєднуйтесь до фейсбук-групи Kobzaring to School, щоб допомогти проекту і бути в курсі останніх подій.

 

SHARE