Петро Гринчишин для Нового Шляху, Торонто.
На початку березня в Канадсько-Українській мистецькій фундації відкрилася творча виставка відомого українського діаспорного діяча, поета і маляра, о. диякона Михайла Ляховича. Відкрив виставку голова Спілки Образотворчих Мистців Канади, український скульптор світового імени, Олег Лесюк, який привітав маляра М. Ляховича з його першою виставкою.
Вступне слово виголосив член Спілки Письменників України – Петро Гринчишин, який докладно розповів про життя і творчість о. диякона М. Ляховича. Він поділився з присутніми біографією мистця і зазначив зокрема, що о. диякон народився у Сербії, у родині нащадків галицьких українців, які кінцем 19-го століття поселилися в Боснії. Художню освіту одержав у м. Новий Сад у Сербії. Працював викладачем образотворчого мистецтва, a відтак журналістом в україномовному журналі “Нова думка”. Там він уділявся в різних галузях української культури. Коли в Югославії вибухла громадянська війна, він з родиною був змушений покинути Вуковaр, внаслідок чого опинився в біженському таборі в Австрії. Вже звідти Михайло, його дружина Люба з дочками Наталею і Катериною іммігрували до Канади.
В Канаді родина Ляховичів долучається до життя української громади. Дівчата закінчують курси українознавства, грають в Kaпелі бандуристів. Люба працює в Суспільній Службі Українців Канади, a Михайло долучається до громадської праці. Стає ініціатором і першим головою Канадського Об’єднання Українців кол. Югославії, працює редактором газети “Новий Шлях”. Поступає до Торонтського університету на студії теології і закінчує їх ступенем мaґістрa. В 1998 році одержує дияконські свячення з рук Кир Ізидорa Борецького. З 2003 року – протодиякон Торонтської Єпархії Української Греко-Католицької Церкви.
М. Ляхович являється автором трьох книжок: “Хресна дорога Українців Боснії” (1993р. Ужгород), “Народні пісні українців Боснії, Хорватії та Воєводини” (1997 р.) видана крайовим товариством “Просвіта” в Ужгороді , та збірки поезій “Мандри” (Торонто 2007 р.)
Короткий, але вдумливий аналіз творчого життя М. Ляховича висвітлює перед нами людину, яка іде по дорогах свого паломницького життя із великим, яскравим світлом любови і доброти. Бо саме любов є найбільшим скарбом у нашому житті, а доброта є її молодшою сестрою. Без них важко зрозуміти саме поняття високої творчости. Без них не було б нашого великого пророка Шевченка, не було б мучеників і сповідників віри, не було б жодної потреби боротися за свободу свого народу, не було б потреби іти на смерть заради щасливого майбутнього своєї нації, як це стається сьогодні на материковій Україні.
Саме ця правдива, а не декларована любов і збережена душевна доброта М. Ляховича, дозволила йому сьогодні вийти на новий рівень творчого сприйняття навколишнього світу.
Далі доповідач П. Гринчишин ознайомив присутніх гостей з творчою, професійно укладеною аналітичною характеристикою творів М. Ляховича, що надійшла від мистецтвознавця з Мельбурну (Австралія) – Катерини Семенюк, яка являється донькою маляра. Ось що вона написала:
“Малюнки Михайла Ляховича розповідають нам про світло. Воно зазвичай десь посередині полотна, притягує нашу увагу і запрошує вирушити у пошуки його джерела, щоб відтак розглянути у формах, що заступають його. Світло – центральна тема цього періоду творчості Михайла Ляховича. Світло появляється в його картинах у декілька різних способів. У деяких картинах світло пробивається через форми, які нагадують будинки великого міста, але можуть бути і гори. Тут завдання світла у цих роботах – пробитися через форми, знайти щілину, втекти із в’язниці цих важких структур і вирватися із темноти. Світло хоче досягнути нашого ока і запросити нас до себе, показати нам дорогу через часом аґресивні, подібні до каньйонів форми, що заступають нам красу світу.
В інших картинах світло наче промовляє до нас з поміж дерев, які його заступають. Ми знаємо, що воно там, бо ми бачимо, як воно виблискує з поміж дерев і через листя, і спричиняє довгі тіні дерев. Воно манить своєю ясністю і теплотою, і запрошує нас знайти його першоджерело. Але нам перешкоджають численні дерева, вони, здається, незворушно і навічно вкорінилися по серед нашого життєвого шляху. Вони наче противляться нашому бажанню знайти це джерело світла. Тому ми мусимо скласти додаткових зусиль, щоб знайти спосіб, не агресивний, але тихий і задумливий, майже молитовний, аби відшукати першооснову, джерело цього світла.
Усі картини доносять до нас одну правду – джерело світла є далеке, майже неосяжне. Ми мусимо впоратися із завданням віднайти його джерело, яке у той сам час являється і нашою метою. Чи це любов, чи це щастя, чи це може Бог? Вирішуймо самі. Щоб осягнути його ми мусимо подолати безліч перешкод: наші слабості, нашу слабку віру. У багатьох аспектах нашого світу це світло, на жаль, є не завжди бажаним. Але воно є.
Воно чисте, яскраве, світле, воно тепле, воно прекрасне. Воно запрошує нас осягнути і зрозуміти його.”
Продовження у наступному числі
Share on Social Media
