Український католицький університет.
Можна навіть не пояснювати, що нас, освітян, дуже тривожить, чому так довго залишається вакантною посада Міністра освіти і науки. Томас Джефферсон був близький до істини, коли казав, що проблема освіти – це ключова проблема. Адже будь-яку іншу проблему можна вирішити в суспільстві добре освічених громадян. Якщо ж розв’язати всі проблеми, а освіту занедбати, то ці проблеми повернуться наново вже в наступному поколінні і знову їх доведеться вирішувати майже з нуля.
Ми бачимо, що Президент Володимир Зеленський щиро переконаний, що належних кадрів у країні нема. Хто переконав його в цьому – нам не зрозуміло. Але варто зазначити, що для України ця ситуація є унікальною: такого ще не було ніколи. Й парадоксальність ситуації змушує поставити питання інакше. Може, проблема не стільки у відсутності належних кадрів, скільки в незрозумілості або неналежності умов, у яких їм довелося б працювати? Може, Президентові варто замислитись над тим, чому гідні професіонали, яким до снаги вирішувати завдання освіти на національному рівні, на цю високу й престижну посаду не подаються?
Серед різних можливих відповідей на це запитання є одна, яку ми й хотіли б сьогодні озвучити. Суспільство загалом і освітяни зокрема не розуміють, якою є освітня політика чинного Уряду. Під які завдання відбувається пошук кадрів? Якими здібностями й навиками вони мають володіти? Якими критеріями керуватися та яку позицію відстоювати?
Нижче, передусім з перспективи вищої освіти, подаємо міркування щодо того, якого Міністра освіти і науки, на нашу думку, сьогодні потребує Україна.
Міністр освіти і науки має бути втіленням тих цінностей, що їх ми хотіли б бачити в основі нашої національної освіти. Йдеться передусім про його чи її особисту відданість принципам академічної доброчесності, творчої свободи, нетерпимості до плагіату тощо. Лише тоді, коли кандидат у власному житті засвідчив вірність цим принципам, може він чи вона подбати про дотримання їх у національному масштабі.
Кандидат на посаду Міністра повинен усвідомлювати, що освіта може бути успішною лише за умови, що вона спирається на два крила: добрі знання та високі етичні стандарти. На одному лише крилі «птах» української освіти літати не зможе.
Такому кандидатові в наш час знадобиться відвага у наданні ще більшої свободи університетам. Адже якщо в державі недостатньо грошей на вищу освіту, вона має не зав’язувати, а ще більше розв’язувати університетам руки. Продовжувати впровадження прозорих конкурсних механізмів розподілу державних коштів за визначеними пріоритетами і показниками ефективності діяльності ЗВО. Стимулювати бізнес через податкове законодавство вкладати ресурси в розвиток університетів. Одне слово, створювати сприятливі умови, щоб вони ставали більш самозарадними.
Кандидат має трактувати систему освіти поліфонічно, сприймаючи розмаїтість освітніх інституцій, поєднання державного і приватного статусів, світських і релігійних закладів освіти як багатство всієї системи.
Кандидат повинен засвідчити готовність зберегти і продовжити всі ключові реформи, розпочаті у сфері вищої освіти, включно з проведенням ЗНО для вступу на магістратуру; визначення KPI для ректорів при підписанні контракту; впровадження індикативної собівартості; конкурсний розподіл державного фінансування університетів за результатами їхньої діяльності тощо.
Це має бути людина з характером, яка не боїться плисти проти течії, не піддасться інерційності, притаманній нашій системі вищої освіти, не відійде від принципів під тиском корпоративного лобі, не поступиться на догоду політичній кон’юнктурі.
Ця людина має відважитися впроваджувати в освітній процес ще більшу гнучкість, дух експерименту і підприємливості, зорієнтованість на розв’язання практичних проблем, готовність до командної співпраці, застосування міждисциплінарних підходів до викладання, навчання і дослідження.
Передусім, Міністр повинен обстоювати право студентів на якісну освіту, право викладачів – на якісні умови виконання ними своєї роботи, право науковців – на належну підтримку знакових суспільно важливих досліджень і впровадження інноваційних розробок, право роботодавця – на вишкіл компетентного і самозарадного працівника, право громадян – на ефективне використання їхніх податків для спільного блага всього суспільства.
Не менш важливо, щоб очільник МОН дбав про те, щоб наші університети готували випускників, які б були конкурентоздатними у глобальному вимірі й водночас патріотами України, керувалися її національними інтересами, працювали на її благо та задля суспільного добра.
Ми хотіли би пишатися новим Міністром. Ми очікуємо на Міністра, стати на захист і підтримувати якого матиме сенс навіть в умовах економічної кризи і непопулярних кроків. Україна заслуговує на Міністра освіти і науки, який чи яка матиме мандат довіри від освітянського середовища і продемонструє чітке бачення подальшого розвитку української освітньої системи.
Share on Social Media
