До 90-річчя від дня народження безсмертного диригента Ярослава Полянського 2

Ярослав Полянський

Ярослав Стех для Нового Шляху – Українських Вістей.

Із попереднього числа.

Врешті в червні 1956 р. українцям дозволено легально вести культурно-освітню діяльність в рамках Українського Суспільно-Культурного Товариства (УСКТ) і на видання україномовного тижневика «Наше Слово». 16-18 червня 1956 р. у Варшаві відбувся перший засновницький з’їзд УСКТ. Звичайно, влада від початку обмежувала діяльність Товариства і всяка діяльність була під стислим наглядом Міністерства Внутрішніх Справ та запроваджено стислий нагляд за діячами Товариства. Але мимо того поява УСКТ була прийнята українцями із задоволенням. Щиро радів і Я. Полянський, що створюється можливість розвивати і популяризувати рідну культуру. Мимо того, що він з 1961 р. вступив на Вищу музичну школу і з успіхом її закінчив, у 1966 р. вступив до Варшавської консерваторії, відділ диригування. Вже під час студіїв Ярослав виявив великий талант і утвердився як повноцінний диригент і талановитий композитор народної пісні. Під час студіїв він кожну вільну хвилину використовував і їздив по цілій Польщі, де жили українці і там збирав молодь і організував перші співочі колективи. Ці маленькі колективи ставали великими амбасадорами української пісні, даючи концерти для переляканих і тероризованих акцією ,,Вісла’’ та дискримінованих українців. Згодом дуже популярними стали так звані огляди, а з часом Фестивалі Української Пісні, Музики й Танцю.

Масово ці імпрези почалися від 22 і 23 липня 1967 р. в Сяноку, 29 і 30 червня 1968 в Кеншині, 29 і 30 червня 1969 р. та 13 і 14 червня 1981 р. в Кошаліні, 27 червня 1971 та 30 червня 1 липня 1973 р у Варшаві, 2 і 3 липня 1977 р., 9 і 10 1983 р та 22 і 23 червня 1985 р. в Сопоті (Лісна Опера) та інших містах у Польщі. Це були ключові культурно-освітні імпрези, а в тому часі імпрез було цілий ряд в тому з різних нагод – роковини визначних постатей і подій. Однак слід підкреслити, що серцем і душею тих всіх імпрез ключовою позицією був мґр. Ярослав Полянський, який також заснував в лютому 1972 р легендарного і славного на весь світ хору ,,Журавлів’’, якого хористи були з 60-ти місцевостей, розкинутих по цілій Польщі. Вони так на проби, як і на концерти зліталися немов ці журавлі і після виконаних завдань повертали до своїх щоденних занять. Хор ,,Журавкі’’, мґр. Я. Полянського працює по наші дні у відновленому складі, а його сучаний дирегент Ярослав Вугцік з Перемишля. Цей знаменитий хор нагадує нам старі літописи з часів Київської Русі, де описується народних співців, які виконували твори на історичні теми. А кобзарі часів козаччини були прямими їх спадкоємцями і охоронцями цієї народної слави. Піснями вони розповідали про тяжкий та одночасно героїчний шлях рідного народу. Де б не з’являвся кобзар, його з радістю вітав кожен, бо вони були в пошані, як і народні лицарі — герої. Слава про них навічно закарбована в пам’яті нащадків в українському народі. Так само на вічні віки закарбувалися в пам’яті нашого народу художні колективи Полянського, які черпали з народу живі творчі сили і конструктивно в мистецькій формі повертали нації. Ця велетенська художня праця Полянського навіть притягала таких славних оперних співаків, як В. Денисенка, Б. Ладиша, а в тому численних студентів, і звичайно українську талановиту і повну посвяти молодь. Ярослав був співзасновником і диригентом в одній особі, а також і композитором Лемківського мішаного хору «Думка», «Молодіжного Камерного Хору Церковної Музики», хору «Тисячоліття» та провадив вишкіл керівників українських ансамблів та вчителів, які займалися провадженням найрізрізних менших художніх колективів. Всі ці колективи виступали також на загальнопольських імпрезах.

А понадто свій репертуар достойно репрезентували в престижних залах (між іншими – фільгармоніях, замку Померанських Князів, міста Мєндзиздроє та у вище згаданій Лісній опері в Сопоті, в тому у престижних залах Європи). Зарубіжні тури проходили також через Україну, Францію, Німеччину, Італію, Канаду і Америку тощо. Головною метою так хору ,,Журавлі’’, як і інших колективів було ширити невмирущу славну українську культуру. Чекісти з більшовицького режиму, а в тому і їхні польські прислужники з ненавистю дивилися на діяльність патріотичних українців, які піснею піднимали те, чого не можна було підойняти словом. Пригадаймо, що тодішній антиукраїнський комуністичний чекістський режим бив: Л. Ребета, С. Бандеру, Є. Коновальця, С. Петлюру та ряд інших провідних діячів, а в тому з такою самою ненавистю вони ставлялися до провідних діячів ураїнської культури, на їньому сумлінню: М. Леонтович, В. Івасюк та були поголоски, що в Польщі чекісти допомогли померти Іванові Тимчині, Богданові Ґілю та переслідуваний був і Я. Полянський та його вчесна смерть також викликає сумніви.

Продовження у наступному числі

SHARE