“Діти через брак часу, який витрачається на переїзди вбитими дорогами, втрачають стрижень”

Фото: uk.etcetera.media

Про реалії децентралізації і реформування шкільної системи НШ-УВ поговорив з вчителем Юрієм Крамарем (Луганська область, Старобільський район) і керівником сільськогосподарського кооперативу Олексієм Харсуном (Дніпропетровська область, Васильківський район). Наводимо також думки вчительки Ольги Халепи з Лозівського району Харківської області з її статті «Про опорні школи по-українськи».

Демократія у нових територіальних громадах

Юрій Крамар: «Децентралізація проводиться начебто для того, щоб населення напряму могло впливати на владу, щоб влада була ближче до народу. Але відбувається з точністю до навпаки – сільський дядько, який став головою ОТГ, з нікого став усім, місцева влада тепер ще дужче від народу відривається, ніж раніше. Наприклад, відділ освіти, молоді, спорту і туризму нашої ОТГ не хоче давати транспорт школам, ставлення до нас зверхнє».

«Ми впадаємо в період феодальної роздробленості. Чому Київська Русь впала перед Ордою так швидко? Орда не була велика, просто Русь була слабка, князі обдирали свої території і воювали між собою. Те ж саме, мені здається, ми будемо мати через кілька років. Я бачу повне безвладдя, центральна влада тільки надуває щоки. Інститут префектів міг би допомогти цій ситуації».

Олексій Харсун: «Поки що народ занадто бідний, занадто мало економічно-активних людей, щоб була якась демократія. Буде у нас 10-15% активістів на місцях, тоді почнуться якісь зрушення, але поки що такої кількості активістів нема. Але через рік-два місцеві громади повністю перейдуть на власний бюджет і в них не залишиться інших варіантів, ніж починати жити своєю головою. Запущений процес, який запрацює не за 5-10 хвилин, але в цілому дасть свій позитивний результат».

Юрій Крамар: «Якщо раніше у нас в нашому населеному пункті було 15 депутатів, то зараз залишилось тільки 2. Тому вони вже не можуть захистити наше село в ОТГ, бо там вирішується все простою більшістю. Якщо раніше Київ забирав собі ресурси із регіонів, то тепер село, яке стало центром об’єднаної громади, оббирає менші села. Єдиний механізм, який міг би захистити малі села перед більшими у ОТГ, це можливість вийти. Але закон виписали так, що вхід є, а виходу немає».

Місцеві дороги

Юрій Крамар: «Це не можна назвати дорогами і таких «доріг» у Старобільському районі 90%. У 2018 році у Луганській області станом на кінець жовтня було освоєно 33,9% державної субвенції на дороги місцевого значення [на кінець листопада – 46% -НШ-УВ]. Подекуди справді ями полатали, але дуже неякісно і лише великі. Вже через два місяці малі ями стали великими і від “ремонту” мало що зосталося. А є ділянки, де взагалі нічого не робили, там яма на ямі, до 0,5 метра завглибшки. У Старобільській лікарні немає лікарів і одного з наших школярів везли в обласний центр вирізати апендикс, він мало не помер від больового шоку через жахливу дорогу. Взимку сніг не чиститься, дальні села громади по 2-3 тижні сидять без ліків і без пального».

Олексій Харсун: «У Дніпропетровській області дороги десь будують, десь їх просто не стає. Воно так будується, що зрозуміти якусь загальну стратегію важко. 2018 року на кінець жовтня у області освоєно 61,7% субвенції на місцеві дороги [на кінець листопада – 91% – НШ-УВ], але це дало можливість відремонтувати 5%-10% від реальної потреби ремонту місцевих доріг. У багатьох випадках субвенція пішла на розробку документації».

Закриття шкіл і зміни демографії

Юрій Крамар: «Зараз взятий тайм аут, ніхто перед президентськими виборами нічого не закриває. Вони намагаються ті школи, які вже лякали, що закриють, всіляко обмежити в ресурсах, виставити в невигідному світлі, відрізати частину учнів. Як тільки пройдуть президентські вибори, дадуть команду фас і вже всі папери складені, організують освітні округи і позакривають багато шкіл».

Олексій Харсун: «Коли почали закривати школи, прискорилось знелюднення сіл. Немає школи – стає не так і весело. Кожна школа – це декілька робочих місць. Робляться великі ОТГ, відповідно скасовуються сільради. Це робиться для того, щоб знищити маленькі села і приватизувати землю – щоб мати справу не з людьми на рівні сільради, а з меншою кількістю одиниць. Молодь виїде, бо закрили школу, а по наших дорогах важко їздити, сніг не чистять. Пенсіонерам вони заплатять хоч і мільйон гривень за гектар, а потім проведуть грошову реформу і наступного року на той мільйон можна буде купить мішок цукру».

Ольга Халепа: «Так, [опорні школи] і правда будуть оснащені суперкабінетами, так, на них будуть списані десятки мільйонів гривень… А насправді ми матимемо класи, де за партами сидітимуть близько 40 учнів! І це не 40 учнів у міській звичайній школі! Це каша із дітей великої частини району, які мають різний рівень підготовки… Скажіть, чи зможе вчитель дати якісну освіту такій кількості учнів за 45 хвилин уроку?.. Тож легко передбачити, що учні, які мали нормальну успішність у своїх рідних школах, не отримавши своєчасної підтримки та уваги в чудо-опорній школі, опустяться на рівень-два вниз…

Наслідуючи європейсько-американську модель освітніх округів, ми, на жаль, не враховуємо той факт, що історично сформовані поселення українців (села) – це великі родини, що мають свою культуру, традиції, менталітет… Зігнавши (а я називаю це саме так) у одну компанію дітей з 7-8 населених пунктів, ми, як мінімум, розриваємо міцний зв’язок учня з малою батьківщиною, яка перестає його цікавити, не лише як історичний об’єкт, але і як соціально-культурне середовище та, як максимум, ми перериваємо і зводимо нанівець виховання патріотизму до країни в цілому, адже воно починається з любові до власної домівки.

Те ж саме можна і прослідкувати в родинному вихованні, яке для українського суспільства завжди вважалося пріоритетним: на практиці ми вже бачимо, що дитина з 7.00 до 16-17.00 перебуває під впливом людей, які мало зацікавлені внутрішніми проблемами та потребами сільської дитини, відірваної від родини. Учень, який знаходиться за 15-25 кілометрів від батьків, поступово втрачає психологічний зв’язок з родиною, виходить з-під їхнього впливу, потрапляючи в цей час в коло інших інтересів…

Таким чином, наші сьогоднішні діти, втративши зв’язок з родинами, будучи вирваними із соціально-культурного життя власного села, не розвиваючись при цьому ні духовно, ні культурно у чужому для них середовищі через брак часу, який витрачається тільки на переїзди вбитими міжсільськими дорогами, втрачають той стрижень, який у майбутньому допоміг би сформувати в них активну громадську позицію, аналітичне та критичне мислення і патріотичну свідомість».

Дивіться інші матеріали Нового Шляху – Українських Вістей на тему опорних шкіл:

В Україні треба боротися з корупцією, а не економити на сільських школах і лікарнях

SHARE